Читати книгу - "Коли вмирає Безсмертний, Юрій Георгійович Герасименко"

— Чим займався і займається ваш батько? Він живий?

— Вмер. Батько був науковцем. Так от, як я вже казав, Іванова душа…

— Де працює ваш син?

— У мене в інституті. До останніх днів він займався разом зі мною дослідженням Іванової душі. Ми певні, що, як я вже казав… — Купхейпа несло мов на хвилях.

Шеф, мило всміхаючись, ледве помітним рухом натиснув на сталевому столі якусь кнопку. На порозі виріс похмурий хичист:

— Слухаю, ваша схильність.

— Дос’є номер 900209.

— Слухаюсь, ваша схильність, — і зник так само безшумно, як і з’явився.

— Ви мене заінтригували, — всміхався шеф. — Ви певні, що зможете перемогти хакахо? Мій друже, це так цікаво! Я вірю кожному вашому слову. Шкода, що ми познайомились так пізно…

На порозі знову з’явився похмурий хичист з товстою чорною папкою. Якимись дивними, пружними кроками йшов він до столу шефа… Ніби пританцьовував. Не знав Іван, що в інших, куди печальніших обставинах знову він побачить таку ж ходу.

Шеф недбало махнув рукою, хичист зник, як тінь.

— Ваша схильність, — говорив далі Купхейп, — мені край необхідно домогтися аудієнції Хича. Це в інтересах держави…

Шеф якимось особливим оцінюючим поглядом зміряв горбаня і розгорнув чорну папку.

— Так, так, я вас уважно слухаю, — сказав він, заглибившись у читання. — Розкажіть мені, дорогий друже, усе спочатку…

Шеф гортав сторінку за сторінкою папери, підшиті у чорній папці:

— Розкажіть мені ще раз, що там ви відкрили ну і… взагалі…

Купхейп слухняно почав спочатку. Говорив він докладно, Зі смаком, не поспішаючи. Прохання шефа розцінив як знак особливої зацікавленості. А коли це так, зовсім не в Купхейпових інтересах стрибати з п’ятого на десяте…

Отже, горбань не поспішав. Він настільки детально викладав суть справи, так заглибився в історію, ба навіть у передісторію вивчення хакахо, що, коли шеф, дочитавши останню сторінку, загорнув чорне дос’є, Купхейп тільки наближався до прильоту Івана Бідила.

— Ну досить, — шеф відсунув папку, — все ясно.

Купхейп здивувався:

— Я ще не закінчив…

— Не треба. Мені все ясно.

— Ваша схильність, так ви влаштуєте зустріч?

— Яку зустріч? А-а… зустріч з Хичем… Ну, якщо вже так кортить, будь ласка!

— Так ви влаштуєте?

Шеф Легіону Любові солодко всміхнувся:

— От що, дорогий друже мій, я вас дуже довго слухав, тепер послухайте мене. Перейдемо до діла. Хич Дев’ятнадцятий Мислячий править повними шлунками. А хто править шлунками, той володіє серцями. Хто ж править серцями — той володіє світом. Хич Мислячий — вірний схильник Безсмертного. Отже, через Хича серцями шхуфів править сам Сонячний Вседержитель. І поки шхуф — вірний схильник, він не криється перед Безсмертним та його слугами. Серце шхуфа — ніс Безсмертного! Але тільки здоровий ніс відчуває найтонші запахи. Хакахо, ця зловісна соціальна пошесть, надовго може притупити святий нюх.

Дуже радий, що знайшов спільника. Я теж борюся з хакахо.

Для того, щоб виявити одного несхильника або ціле їхнє підпільне братство, є у мене тисячі пильних очей і вух.

Для того, щоб вплинути, вирвати несхильницьку душу з лап червоної смерті, є у мене тисячі пристрасних проповідників.

Для того, щоб ізолювати тих, на кого вже не діє слово Безсмертного, для того, щоб допомогти цим найслабшим, а значить, і найулюбленішим братам нашим, є в мене тисячі й тисячі вірних і спритних рук, сотні й сотні Будинків Блаженних Учнів.

Підіб’ємо підсумки: ви шукаєте засоби боротьби з хакахо. Для чого шукать? Я вже знайшов їх.

Так, так, знайшов і, на противагу деяким вашим колегам-винахідникам, не роблю з них секрету. Навіть більше, я закликаю вас взяти ці мої засоби собі на озброєння. Пропоную бойовий союз! Поєднаємо наші зусилля.

— Ваша схильність, ви обіцяли влаштувати мені зустріч З Хичем…

— От далася вам ця зустріч! Давайте так: спершу домовимося про нашу з вами спільну роботу, а потім і про зустріч побалакаємо. Отже, про ваші нові обов’язки. Через кожні п’ять діб на початку пори великого спокою ми з вами будемо зустрічатись. Ви мені розповідатимете, що ви чули-бачили цікавенького, чи не з’явилися серед ваших приятелів підозрілі на хакахо, ну і так далі. А потім, коли…

— Ваша схильність… Ви ж обіцяли… — Купхейп трохи не плакав.

— Фе, ну знаєте, це вже просто банально, — шеф гидливо скривився. — Ви, мабуть, неправильно зрозуміли наше гасло: «Як фот, будьте пильні і мудрі, як фит, смиренні і лагідні»… Запам’ятайте: «смиренні і лагідні», але не сентиментальні. Ну, нічого, ми вас перевиховаємо, не таких виховували. Ось, — висунувши з столу металеву шухляду, шеф дістав паперовий бланк, — ось прочитайте текст договору і внизу, під словами «згоден вічно служити, ваш навіки», поставте свій підпис.

Купхейп, мов сновида, підійшов до столу, взяв бланк і, так і тримаючи його в простягнутій руці, пішов назад до свого крісла, в другий кінець кімнати.

— І не треба вагатися, — ласкаво переконував шеф. — Оті літератори, чи як їх там… оті перодряпи, що прийому мого чекають, третю добу ходять, просять, а вам я сам пропоную.

«Літератори, — відзначив у думках Іван. — Ті, що в приймальній, — літератори. Самі просять… От їх якраз і треба мені! Але як взнати прізвища?»

— Ну, так за чим зупинка? — продовжував шеф. — Підписуйте договір і за роботу. Тільки й діла, що черкнути кілька літер.

— Ваша схильність, — аж тремтів Купхейп, не знаючи, як вплинути на упертого шефа, — ваша схильність, у мене діти…

— Я знаю, що ви скажете далі, — шеф потягнувся і зі смаком позіхнув.— Ви скажете, що ваші діти хочуть їсти. Чи не так? Можете буть спокійним, грошима вас не обидимо. За фізичний труд держава наша не платить. А за службу… Добра служба — це добрі гроші… Так було завжди, і я не прибічник будь-яких реформ взагалі й зокрема в цьому напрямку.

Мене завжди в священний трепет приводять слова, написані на фронтонах наших Будинків Блаженних Учнів: «Віра. Любов. Непорушність». Ви, здається, вирішили? Ну от і добре, підписуйтесь. Про решту домовимося пізніш.

— Ваша схильність… — прошепотів Купхейп. — Я дуже вас поважаю. Навіть — між нами — люблю вашу роботу… Але я… я мушу закінчити свою. Це теж важливо… — і раптом, махнувши рукою, горбань став навколішки: — Влаштуйте мені зустріч з Хичем!.. Ви ж обіцяли! Благаю… Виконайте обіцянку! Ви ж чесна істота!

Це була та остання крапля, що вже перелилася через край. Шефу явно стало не по собі.