Читати книгу - "Стрибок у ніщо, Олександр Романович Бєляєв"

Цандер щільно закрив кришку, з допомогою Вінклера і Ганса “вклав” Блоттона, мов шпульку в човник, з’єднав дихальну трубку з кисневим апаратом, спитав по телефону, чи може Блоттон керувати важелями, що містяться в ящику, сказав “до скорої зустрічі” і наглухо закрив вхід у ракету.

— Відійдіть!

Ледве встигли всі відійти, як пролунав вибух. Яскравий сніп полум’я освітив туман, гірський майданчик: наче одразу зійшло сонце і почало швидко гаснути. В ту ж мить загули сирени цілої флотилії моторних швидкохідних суден. Крізь туман засвітились на них сильні прожектори. Судна швидко рушили в путь.

— З такими прожекторами та не знайти! — сказав Цандер.

— А він не впаде морякам на голову? — спитав Стормер.

— Сподіваюсь, що ні — все розраховано? Ракета погасла вгорі. Тільки скелі ще довго гули багатоголосою луною, наче були роздратовані, що порушено їх вічний спокій.

XII. ПЕРШИЙ “КОВЧЕГ” ЗАЛИШАЄ ЗЕМЛЮ

Усі випробування, досліди, підготовчі роботи закінчились. Блоттон зробив кілька польотів на “Пікколо”, підіймаючись усе вище. Кількість акціонерів перевищувала сотню. Це чимала цифра, якщо взяти до уваги, що кожен акціонер приносив з собою мільйони. Нові ракети закладались уже на плоскогір’ях сусідніх гір. Гарячково будувалась ціла ескадра “ковчегів”. У Стормер-Сіті було повно приїжджих мільйонерів, що хотіли врятуватися, їхніх родин, собачок, слуг. Готелі, магазини, кафе, ресторани, кінотеатри виникали мов у казці, вкривали весь майданчик, сповзали по схилах ущелин, ліпились на урвищах. Справи товариства процвітали.

Це діло було грибом, що виріс на плісняві загального загнивання. Верховоди товариства, одержимі звіриним страхом, виявляли величезне нетерпіння, бажаючи швидше покинути Землю, щоб врятувати своє життя.

Кожна ранкова газета приносила вісті, від яких промислових королів і диктаторів біржі кидало в піт: Революції, що відбулися в трьох країнах, після недовгих, але кривавих війн остаточно зламали колишню могутність капіталу. В усьому світі не залишиться скоро місця для жалюгідної купки колишніх магнатів, що хапаються тепер за “ковчег”. Ніякі сили: золото, армії вояків і вчених, змови, ніякі спроби “могікан” не могли зупинити колесо, історії. В країнах, поки що не охоплених революцією, життя теж було порушене, дезорганізоване. Настала смуга загальної анархії, Біржа не підкорялася своїм недавнім повелителям. Учорашніх. господарів світу охопив майже містичний жах, наче вони мали справу з невловимими злими духами, що пішли на них війною, з жахливими демонами, проти яких безсильні урядові декрети, весь могутній державний апарат. Це було схоже на епідемію чуми. Кожен день приносив нові жертви, робив нові спустошення. Мільйонні багатства розпадались, мов карткові будиночки од вітру. З банків уціліли тільки поодинокі, та й ті були напередодні краху, ведучи один з одним останню запеклу боротьбу за існування. “Всесвітнім потопом” розлилась по уцілілих капіталістичних країнах інфляція. Система зазнала струсу в самих підвалинах.

Жахи безробіття перевищували будь-яке уявлення. Натовпи безробітних, об’єднавшись у загони, зривали роботу військових підприємств, громили біржі праці.

“Громадський порядок” тріщав по всіх швах. “Ми швидко йдемо до загибелі”, — писали розгублені буржуазні газети.

Не дивно, що “Ковчег” почав користуватися таким успіхом.

І всі вони: леді Хінтон, Маршаль, Стормер, смертельно боячись за своє життя, підганяли Цандера, вимагаючи, загрожуючи.

Нарешті, настав день, коли Цандер сповістив їх, що “Ноїв ковчег” готовий до відльоту…

Поки монтували і обладнували всередині зореліт, Цандер нікого з пасажирів не пускав у ракету. І тепер вони нетерпляче кинулися туди поглянути на своє нове житло, в якому їм доведеться провести, можливо, чимало днів.

Рано-вранці до стартового майданчика вирушили леді Хінтон, Еллен, Блоттон, єпископ, Текер, Маршаль, Стормер, Пінч і Шнірер разом з дочкою.

Цандер, Вінклер і Фінгер уже чекали їх. На самому початку підйому, на широких рейках, лежала веретеноподібна ракета. Одна половина її була чорна, друга — вкрита білим блискучим металом, який, мов дзеркало, відбивав ранішнє сонячне світло. Попереду “Ноєвого ковчега” на тих самих рейках лежали дві буксирні ракети, які мали полегшити підйом і потім, відчепившись, повернутись на Землю.

— Які грубі двері! — вигукнула Еллен. — Можна подумати, що входиш у сейф.

— Так воно і є. Жоден сейф не зрівняється з “Ковчегом” щодо вогнетривкості.

— Ш-ш-ш… шафа… для зберігання коштовностей! — іронічно зауважив Маршаль.

Леді Хінтон — “коштовність номер один”, підтримувана під руку Блоттоном, спираючись на плече Еллен, перша піднялась на трап і ввійшла всередину. Вона опинилась у середньому найширшому відсіку ракети. Він мав двадцять метрів у довжину і чотири в діаметрі. В стіні проти дверей сяяли п’ять вікон, з яких на підлогу падали яскраві сонячні плями. Підлога, стіни, стеля були обтягнуті сірою тканиною. В кутках над вікнами виднілись два круглих отвори, вкриті металевою сіткою. В один подавався під невеликим тиском кисень, через другий з допомогою вентилятора витягувалося зіпсоване повітря.

Поверхня всіх стін, не виключаючи підлоги і стелі, була обвішана невеликими ремінцями, розташованими на такій відстані один від одного, що, тримаючись за один, можна було дістати рукою другий. На підлозі стояло кілька ящиків, з яких робітники виймали меблі: столики і стільці звичайних розмірів, але не зовсім звичайного вигляду.

Меблі, зроблені з альфасплаву, показувалися надто легкими і неміцними, щоб ними можна було користуватися. Сидіння стільців було зроблено з найтонших пластинок, накладених з проміжками, як у садових меблях, а ніжки й спинки — з трубок діаметром не більше сантиметра.

Амелі зацікавилась ремінцями. Цандер почав пояснювати їх призначення. В цей час Стормер підняв один стілець, легкий, мов пір’їнка, і сказав:

— На таких стільцях можуть сидіти хіба що безплотні духи!

Цандер пробачився, що не встиг попередити пасажирів: меблі призначені не для земного вжитку.

— Не думаю, щоб на небі я перетворився в безплотний дух, — заперечив Стормер. — Що ж, ми стоятимемо всю дорогу і дивитимемось на ці іграшки?

— Не