Читати книгу - "Чорні дияволи, Михайло Ноєвіч Пархомов"

Навіть капітан-лейтенант не мав ключів від сарая. До скарбів, що зберігалися в ньому, мав доступ тільки Микола Сергійович, який порався там при світлі електричних ліхтариків з ранку до ночі. Що він там робив?.. Це все ще лишалося загадкою. Та коли він у своїй незмінній кепочці-восьмиклинці, повернутій козирком назад, виповзав із глибини сарая на сонечко, від нього дуже тхнуло машинним маслом, тавотом і бензином.

У цій кепочці Микола Сергійович був схожий на славетного авіатора Сергія Уточкіна, портрети якого, наклеєні на паспарту, красувалися колись у вітринах зразкової фотографії на Дерибасівській. Знаменитий авіатор, як було відомо Нечаєві, заїкався. А Микола Сергійович просто не розтуляв рота.

За столом він горбився, гортав газети і журнали, що їх привозили з міста. Потім, коли обід закінчувався, з полегшенням відставляв стілець. І знову по прямовисних сходах, які капітан-лейтенант називав штормтрапом, спускався в сарай. Ви як хочете, а в нього ще роботи по горло.

— Неспокійний дядько, — зауважив Кость Арабаджі.

— Неспокійний? Цього б я не сказав… Швидше — розсудливий, — відповів капітан-лейтенант. — Для вас же старається. Ви йому потім спасибі скажете. А зараз… Ви, Троян, здається, були водолазом? Чудово. І ви, товаришу Арабаджі… Доведеться вам тепер згадати колишнє… Допоможете товаришам. Либонь, уже одвикли від підводних прогулянок?

— А спорядження? — запитав Кость Арабаджі.

— Це вже моя турбота.

Капітан-лейтенант не кидав слів на вітер, вони не раз мали нагоду переконатися в цьому. Не встигли хлопці повставати з-за с гол у і вийти з кают-компанії, як днювальний доповів капітан-лейтенантові про прибуття водолазного бота «Нептун».

— Капітан чекає ваших розпоряджень, — закінчив днювальний.

— Чудово, — мовив капітан-лейтенант. — Скажіть йому, що до ранку команда бота вільна. Хай перевірять спорядження, а потім відпочивають.

— Оце здорово… Фокус-покус!.. — тільки й спромігся промимрити Кость Арабаджі.

Водолазний бот був приписаний до Одеського порту. На ньому — дві водолазні станції і декомпресійна камера. Невелике суденце. Але для учбових занять воно, незважаючи на свій похилий вік, ще було цілком придатне.

У цьому всі переконалися уже вранці, коли піднялись на борт «Нептуна». Матрос підняв східці, і бот відійшов од берега.

Потім кинули якір, і Гришка Троян почав готуватися до спуску.

Надів рейтузи, светер і шерстяну «феску» (під водою холоднувато), потім зняв з плічок водолазну сорочку і просунув у неї ноги. Тоді Кость Арабаджі і Сеня-Сенечка схопилися за краї сорочки з обох боків і одним довгим ривком натягли її на Трояна до самого горла. Тепер була черга «манішки» і мідного «котелка».

Присівши навпочіпки, Сеня-Сенечка зав'язав на ногах Трояна важкі водолазні «калоші», повісив йому на спину і на груди важкі свинцеві «медалі», а Кость Арабаджі тим часом змочив водою ілюмінатор і наглухо закрутив його. Компресор уже працював.

— Давай!.. — сказав капітан-лейтенант і легенько ляснув Трояна по «котелку».

Троян ступив до трапа.

Після Трояна і Костя Арабаджі прийшла черга спускатися Нечаєві. Він повільно, поступово звикав до глибини. Повітря? Повітря було нормальне. Нечай раз по раз натискав на клапан. Потім роззирнувся. Сонячне проміння пронизувало товщу води — довкола було тепле підводне літо. Та досить було Нечаєві спуститися нижче і стати на грунт, як літо змінилося сутінковою прохолодою підводної осені. Але повітря, як і раніше, було нормальне.

Пробувши під водою близько півгодини, Нечай подав сигнал, щоб його підняли.

А назавтра повторилося. Спуск, підйом, чергування на «телефоні»… Все ставало звичним, буденним. Нечай бачив по обличчю капітан-лейтенанта, що той задоволений, хоч вважає за краще мовчати. Хвалити, як знав Нечай, вій не мав звички.

Однак під час сніданку капітан-лейтенант сказав, що, коли так і далі піде, програму вони виконають достроково. Що це за програма, він не став уточнювати.

І тоді, на подив усім, заговорив «Великий німий». Слова капітан-лейтенанта, певне, стосувалися його.

— Дуже добре. Радий почути про це.

«Великим німим» вони прозвали поміж себе мовчазною Миколу Сергійовича, прізвища і звання якого ніхто не знав.

У Миколи Сергійовича був тенорок.

— Голос прорізався, — шепнув Нечаєві Кость Арабаджі.

— Сьогодні я вам дещо покажу, — сказав Микола Сергійович після сніданку. — Ви не заперечуєте? — він покосував у бік капітан-лейтенанта.

— Вони у вашому розпорядженні.

— Тоді не будемо зволікати, а підемо зараз.

Микола Сергійович повів їх до штормтрапа і, коли вони спустилися, підвів до са-рая. Показавши вартовому перепустку, він вийняв ключі і відімкнув висячий замок, потім запалив ліхтарик і підняв його високо над головою.

У темній глибині сарая залисніли туші чотирьох металевих риб. Їхні довгі тіла лежали на клітках-підставках. Не втримавшись, Микола Сергійович погладив одну з них по спині. Це були його дітища. 1 він одверто пишався ними.

А втім, як невдовзі зрозумів Нечай, у Миколи Сергійовича були для цього всі підстави.

Ласкаво, з любов'ю погладжуючи боки залізної рибини, Микола Сергійович почав розповідати. Не тільки Нечай з друзями, але й капітан-лейтенант слухали, пороззявлявши роти. Грізна зброя!.. Вона була і йому вдивовижу. У цей час капітан-лейтенант скидався на цигана, котрий, перш ніж купити коня, зазирає йому в зуби. Але в цієї рибини щелепи були міцно стулені.

Нечай подумав, що збоку рибина більше схожа на двомісний мотоцикл, з якого зняли колеса.

— Перед вами — керовані торпеди «Дельфін»… — почав Микола Сергійович, як на уроці.

Він заборонив робити записи. Нехай слухають і запам'ятовують.

— В середині тридцятих років два інженери-механіки італійського військово-морського флоту передали командуючому базою підводних човнів у Спеції креслення якогось дивного апарата. Не обмежившись цим, вони приклали до креслень ще й малюнки. На одному з них була зображена