Читати книгу - "З неопублікованого, Олександр Олесь"

вернулась сила,

І гнів, і молодість моя,-

Розняв би широко я крила

І в синім небі зник би я.

І тільки б ворог стрівся знов,

В борні пролив би вдруге кров.

 

26.09.1915

 

«Не співаю... в думці ти…»

 

 

Не співаю... в думці ти...

Ти, як пісня, ллєшся...

Навкруги мовчать світи,

Ти світам смієшся.

 

Наче Божий посланець

Щось світам говоре,

І спинили свій танець

Всі небесні зорі.

 

Тільки серденько моє

Б'ється, як ніколи.

Що ж то скажеш ти йому,

Моє щастя, доле?

 

[1915]

 

«Як засне гаряче сонце…»

 

 

Як засне гаряче сонце

І на небо в срібних строях

Вийде дивний лицар ночі

І на землю пустить стріли -

Срібну зливу стріл блискучих,-

Я в ту мить дістану арфу

І піду далеко в поле,

Де стоять зелені верби

І, над озером схилившись,

Щось йому шепочуть тихо.

Я над озером ударю

По заснулих струнах арфи

І збуджу ударом дужим

І майову ніч, і землю,

І квітки, що сплять на травах,

Впившись п'яною росою.

І скажу їм: Тихше! Тихше!

Зараз я почну співати

Пісню дивну, лебедину.

Я співатиму про неї,

Кожний згук про неї буде,

Кожний згук її відіб'є,

В кожнім згуку любий образ

Відбиватиметься ясно,

Як в сім озері прозорім

Глиб небесних океанів.

Буде се моя остання

Лебедина дивна пісня.

Як з вулкана лава ллється,

Полетить із серця пісня

І заплаче криком крові

Про моє велике горе,

Про любов мою розбиту,

Про твою красу могучу,

Що вітрами налетіла

На моє спокійне море,

На мою спокійну душу,

І човни мої розбила,

І вітрила поламала.

І наллється кров'ю небо,

Розцвіте моєю кров'ю,

Слізьми, тихою журбою

Вкрию я криваве небо

І скінчу журливу казку.

Ти сидітимеш в тій казці,

Як царівна на престолі,

Біля ніг твоїх я буду

Пастухом на дудці грати.

 

[1915]

 

«І знов любов, і знов пісні…»

 

 

І знов любов, і знов пісні,

І крики дикі, голосні,

І сни тривожні - сни весни,

Залиті морем сонця сни.

Зима - а пахощі бузові,

Зима - а дні ясні, майові.

 

«Прийди, прийди!» - шепоче все...

А вітер відголос несе.

І вже за ним кричить сова,

І лист, і річка, і трава,

І в срібні сурми все гуде.

Вона співа, вона іде.

 

28.12.1915

 

«Піду я в ліс! Впаду на землю…»

 

 

Піду я в ліс! Впаду на землю

І, слізьми пройнятий, заллюсь,

В осінній ранок заридаю

І слізьми-слізьми помолюсь.

 

Не знаю слів... і слів не вмію.

І не сказати їм всього...

Хай скажуть сліз моїх безодні

Та горе стогону мого.

 

Піду я в ліс! Впаду на землю

І, слізьми пройнятий, заллюсь,

Зійду в сльозах, від сліз знесилюсь,

З обмитим серцем помолюсь.

 

4.10.1915

 

«Ніколи ранок не настане…»

 

 

Ніколи ранок не настане,

Ніколи дні не розцвітуть,

Не заживуть глибокі рани,

Не заживуть, не заживуть...

 

О Боже, Боже, дай же сили

Приспати жаль в душі дурній

І вийти з чорної могили

На світ широкий і ясний.

 

9.11.1915

 

«Як крила янголів, сніги, сніги…»

 

 

Як крила янголів, сніги, сніги...

Як крила янголів, в снігах гілки соснові.

В душі ж квітки і сни майові,

І царств казкових береги.

 

Сніги, сніги, і зморшки на чолі,

І роки десь, і долі крила.

(А Муза голову схилила

І щось шепоче на крилі).

 

О дивний ранку! Ранку, не світай,

Не розливай казок жахливих,

Солодких мрій і снів щасливих

Забутись, стомленому, дай.

 

14.12.1915

 

«Зацвіли зелені сосни…»

 

 

Зацвіли зелені сосни,

Сосни зацвіли!..

Сон чи казка! Дивна казка...

Сосни зацвіли...

 

8.12.1915

 

«Музо! Палітру і пензель мерщій!..»

 

 

Музо! Палітру і пензель мерщій!

Музо, часу в нас немає:

Треба іти на роботу, на бій,-

В ріг нас Вітчизна скликає.

 

Тисячі славних борців-юнаків

Б'ється під прапором волі.

Скільки співає і грає співців!

Музо! Не смійся, доволі!

 

Музо, о Музо! Не плач, не ридай!

Музо, о, смійся без краю!

Музо... іду на роботу... прощай...

З ким я тебе залишаю?..

 

25.11.1915

 

«Неначе ніч, небесна ніч…»

 

 

Неначе ніч, небесна ніч,

Блакитна ніч весняна,

Самої мрії чарівніш,

Вся зіткана з туману.

 

Прийди сюди, прийди жива,

Царівною ясною,

А я мовчу, забув слова -

Прокляття наді мною.

 

17.12.1915

 

«О, де ви, де ви? Чи в землі…»

 

 

О, де ви, де ви? Чи в землі,

Чи ще земля вас рідна носе,

Кричить і стогне, і голосе

З святою кров'ю на чолі.

 

О земле-мати, не ридай,

Що ти недолюдків родила,

Що псів негідних наплодила

І в псах-синах знайшла свій край.

 

О земле-мати, біль стерпи

І в очі плюнь тупому кату,

Спаси, зруйнуй убогу