Читати книгу - "Назавжди, Уляся Смольська"

          – Привіт! – Леонід відірвав погляд від дороги і подивився на мене. – Як почуваєшся?

          – Я що, заснула? – тихо запитала я.

          – Угу, – він посміхнувся. – Вирішив тебе не будити. Ти так солодко спала.

          – М–даааа, – протягнула. – І ти все це час їздив по місту?

          Леон кивнув. Я протерла долонями обличчя, намагаючись прийти в себе.

          – І як довго я спала?

          – Дві години, – бородаті щоки розпливлися в усмішці.

          Дві години?! Вмерти! Заснути на побаченні. Ось хто ще такий епічність лузер? Тільки я так можу!

          – Леон, мені так незручно, – відчувала себе жахливо винуватою. – Вибач.

          – Кішечко, тобі нема за що вибачатися, – він ласкаво провів рукою по моєму волоссю. – Зараз заїдемо, візьму для тебе каву, – Він пильно подивився на мене. – Тільки не засинай, поки мене не буде.

          Я хотіла почати виправдовуватися, але Леон розсміявся.

          – Жартую, – його очі по–доброму дивилися на мене.

          Кава додала бадьорості. Мені все–ще було не по собі, що я так моментально відключилася.

          – До речі, я щось приготував для нас, – загадково повідомив мені Леон.

          – Дуже цікаво, що саме, – він мене заінтригував. – Розповіси?

          Леон всміхнувся і похитав головою. Звичайно, ні.

          Коли він пригальмував Хаммер поруч з готелем, я розгубилася. З'явився легкий страх перед невідомістю. Він активізував уяву, яке малювала не надто приємні картини. Господи, невже він зняв тут номер, щоб переспати зі мною? Ця думка не сподобалася мені.

          Ми вийшли з автомобіля, Леон взяв мене за руку і попрямував до входу в готель.

          – Почекай мене тут, – сказав Леонід, показавши на дивани, які стояли в фойє. Він попрямував до стійки адміністратора і після короткої розмови, повернувся.

          Я почала нервувати. Думки крутилися в голові, перебиваючи один одного. Блін, невже мої підозри вірні? І він забронював номер, щоб підштовхнути мене до сексу? Ні, сумніваюся, що він так може вчинити. Не знаючи, що задумав Леон, я почала піддаватися паніці. Може, піти? І не йти з ним?

          – Підемо, – сказав мені Леонід і простягнув мені руку.

          Я встала і взяла його за руку. «Слухай своє серце» – крутилися в голові слова Григорія Івановича. І попрямувала слідом за ним.

          Ми зайшли в ліфт, Леон натиснув кнопку останнього поверху. Тримав мою руку і мовчав. Це бентежило мене і ще більше наганяло занепокоєння.

          Двері ліфта відкрилися і коли ми вийшли, Леон дістав ключ з кишені.

          – Закрий очі.

          Не знаю чому, але я зробила так, як він просив. Було важко орієнтуватися в просторі, і він допомагав мені пересуватися, тримаючи за руку і направляючи мене.

          – Можеш дивитися, – почула я його голос.

          Від несподіванки відкрила рот, а очі полізли на лоба.

          Ми знаходилися на даху готелю, а під ногами розкинувся нічними вуличками і сплячими будинками величний Київ. Звідси відкривався вражаючий вид на центральну площу міста. Невимовна краса, якої я досі не бачила, перехоплювала подих. Емоції переповнювали, а шок все–ще не давав можливості вимовити слова.

          – Леон, у мене немає слів ... – із захопленням сказала я. – Тут дуже красиво! Це так…так ...

          Я не стала договорювати, а просто підійшла і пристрасно поцілувала його. Мене охопило почуття, яке, нарешті стало зрозумілим для мене. Я хотіла Леона, хотіла як чоловіка. Зрозуміла, що думка про близькість з ним зводить з розуму і я готова віддатися йому.

          – Ти перша, з ким я зустрічаю схід сонця, – сказав Леонід, коли ми заспокоїлися після емоційного сплеску. Він став позаду мене і уклав в міцні обійми. Гарячий подих коханого жаром обпікав шкіру шиї, від чого по тілу табунами бігали мурашки.

          Ми дивилися на небо, що потроху скидало з себе сутінки і запалювалося легким світінням сонячних променів.

          – Хочу, щоб ти став моїм першим чоловіком, – обернувшись, тихо сказала я і подивилася йому в очі. Його погляд сповнився тією глибиною, яка з'являлася, коли він дивився на мене. Магічний погляд чорних очей.

          – Тільки коли ти сама про це попросиш. Коли відчуєш, що готова, – відповів Леон і наші губи знову з'єдналися в пекучому поцілунку.