Читати книгу - "Диво для генерального, Аріна Вільде"

Я відриваюсь від звіту, бо за дверима чути якийсь галас. Мої брови здивовано повзуть вгору, коли двері різко відчиняються і в кабінет вривається незнайома мені дівчина.

- Руслане Андрійовичу, я попереджала що до вас не можна, але вона увірвалася, - дивиться на мене винувато схвильована секретарка.

Я окидаю поглядом обох жінок. Особливу увагу приділяю незнайомці, намагаючись зрозуміти чи зустрічались ми  до цього. Бо судячи з її виразу обличчя, настій у неї войовничий.

- Залиш нас, Христино.

Секретарка зникає за зачиненими дверима, я ж вичікувально дивлюся на дівчину, що вторглася в мій кабінет.

- Ну? – підганяю її нарешті сказати хоч слово.

Дівчина ніяковіє, робить кілька кроків до мене.

- Мене Олена звуть, я з відділу кадрів, - каже вона.

- І що ж такого термінового трапилося, Олено з відділу кадрів, що ти прийшла до мене в кабінет, ще й так нахабно? — я кладаю руки в замок в уважно спостерігаю за нею. 

- Вибачте, просто це був єдиний спосіб побачити вас. Я хотіла поговорити з вами про мою подругу Алю.

- Алю? – це ім’я різануло по вухах, нагадало про дівчину, яку я волів би забути, як і про її брехню.

- Так. Це несправедливо, що…

- Стоп, — перебиваю її та виставляю перед собою долоню. — На цьому моменті ти закриєш свого хорошого ротика і вийдеш звідси.

- Але Аля.. — розгублено дивиться на мене дівчина. 

- Ще раз почую в своєму кабінеті це ім’я і звільню одразу. Якщо у вас, Олено з відділу кадрів, більше немає про що мені сповістити, то прошу покинути мій кабінет, — зло кажу я. 

— Вибачте. Я піду. 

— Йди. 

За дівчиною зачиняються двері, я відкидаюся на спинку крісла та стягую з шиї галстук. Ось тільки забув ту Алю, і знову про неї нагадали. Як починаю думати про неї, так злість пропалює зсередини. Спочатку збрехала про ім’я своє, потім виявилося що вона заміжня, і на останок збрехала про свою вагітність.

Вона мені з першого погляду здалася хорошою дівчиною. Я навіть пожалкував, що не спитав її номеру телефона, а коли зустрів її на корпоративі був неймовірно радий. Рівно до того моменту, поки не дізнався, що в неї є чоловік. 

Ненавиджу таких жінок. Шлюб для них нічого не значить. Шукають розваг на стороні, а потім ще й дітей чужих на тебе вішають. 

Я потім все про цю Алю дізнався, і хоч варто було б про неї забути, але ловив себе на тому, що виглядаю її у коридорах офісу, поглядом нишпорю по дівчатам у кафетерії. Подобалася мені, але з такими жінками краще не зв’язуватися. До того ж, не в моїх правилах зав’язувати романи на робочому місці та ще й з жінкою у якої на безіменному пальці обручка від іншого чоловіка. 

Хороший настрій остаточно скотився у прірву. Ще й про дитину згадав, яку вона на мене посити хотіла. Невже з чоловіком разом щось спланували проти мене? Або він її з дому за зраду вигнав і вона швидко придумала як пристроїтися? 

Вдарила по самому хворому. Дітей я до безумства хочу і виявилося непросто жити з знанням, що в тебе їх ніколи не буде. З моєю колишньою дружиною ми спробували все що могли, у підсумку я залишився розведеним одинаком, що з головою занурився у бізнес, а вона вдруге вискочила заміж та ростить двох блакитнооких діток. І тут Аля... зі своєю довідкою про вагітність.

Я підіймаюся з крісла, та вирішую що на сьогодні мій робочий день закінчино.

- Христино, мене вже не буде, відміни всі зустрічі, будь ласка.

Я швидким кроком йду до ліфту. Може звільнити Алю? Щоб не було ні єдиного шансу зустрітись з нею знов? З цими думками я спускаюся на мінус другий поверх та сідаю у свою машину. Їду за місто, щоб за кермом хоч трохи розслабитися та зігнати злість. Вдавлюю педаль газу в підлогу і на швидкості мчу по трасі. Але замість того щоб забутися, уявляю собі якою б була наша з Алею дитинка.