Читати книгу - "Сатурну не наливати, або п'яний чоловік-дракон у подарунок, Ліра Куміра"

Маєток Стайлінгів 
 
Схвильований батько сімейства повернувся з відомства, вибіг по сходах, попрямувавши в кімнату дружини: 
 
 - Дорога, збирайтеся, ми їдемо прямо зараз, часу немає. Беріть тільки найважливіше, а решту купимо на місці, - він не хотів лякати своїх дівчаток, але вибору не було, король попрямував в гостьовий будиночок Вінгедів, і якщо він не отримає там бажане, то у нас великі проблеми. 
 
 - Але до чого такий поспіх? - жінка відірвалася від розглядання прикрас, які збиралася взяти з собою на північ. 
 
 - Думаю у нас великі неприємності, необхідно поспішати. Король зараз у драконів, але вони навряд чи віддадуть йому дружину їхнього сина, - серйозний тон чоловіка змушував нервуватися, а вона звикла прислухатися до своєї другої половинки, ось і цього разу зробила так, як він і сказав. 
 
 - Астелія, Кіралія, - дівчатка були у себе в кімнатах, вони займалися зборами перед від'їздом, - Беріть найголовніше, ми їдемо через півгодини, часу зовсім немає. 
 
Сестри не сперечалися і не шукали винних, вони були вже дорослими і прекрасно розуміли, що сталося і чому їм потрібно поспішати. Не було криків або лайки, дівчата просто підняли зібрані вже сумки і виставили їх в коридор, самі ж почали швидко переодягатися, попереду їх чекала довга і не зовсім приємна дорога, але зате вони можуть бути впевненими, що і заради них самих батьки зроблять все від них залежне, їх не продадуть і не віддадуть в якості боргу. 
 
А вже через годину три непримітні карети виїжджали з враз спорожнілого маєтку, втрачати свій будинок завжди важко і страшно, але життя і щастя дітей важливіше, тому старші Стайлінги залишили всі свої жалі тут, а самі разом з дочками попрямували вперед, туди, де на них чекає новий будинок і нові приємні моменти, які у них обов'язково будуть. А Амелія... Вони сподівалися, що дочка їх коли-небудь вибачить і навчиться бути щасливою у своїй новій родині.

Гостьовий будиночок Вінгедів 
 
Кларіс переконалася, що діти полетіли і поспішила відкрити вхідні двері, за якими очікували «гості». 
 
 - Доброго ранку, Ваша Величносте. Чим зобов'язані? - вона пропустила короля разом з охороною і попрямувала за ними в будинок. 
 
 - Доброго ранку, Кларіс. Ви так поспішно вчора поїхали, сподіваюся все в порядку з Вашим сином? - аж надто посмішка у нього була фальшивою. 
 
 - Так, все чудово, дякую. Може чаю? - головне, щоб діти встигли перетнути кордон. 
 
 - Не відмовлюся, - жінка попрямувала на кухню, відтягуючи час, але король поспішив за нею, - Амелія Стайлінг. Сподіваюся ви не утримуєте дівчинку силою? - ось же нахаба. Терпіння, Кларіс. 
 
 - Як Ви могли так про нас подумати? - голос все ж здригнувся, але дракониця заспокоїлася, коли чоловік з'явився в будинку, обережно кивнувши їй. 
 
 - Вітаю, Ваша Величносте. Яка честь для нас, - старший Вінгед закрив собою дружину, вливаючись в розмову з монархом. 
 
 - І тобі не хворіти, Вірраліан. Давайте все ж перейдемо до справи, - він щось таке відчував, раз так поспішав, зазвичай монарх довго ходить навкруги. 
 
 - Чим можемо бути корисні? - дракон залишався самою люб'язністю. 
 
 - Старша дочка Стайлінгів, де вона? - король зосередив свій погляд на господарі будинку, чекаючи від того відповіді. 
 
 - Її тут немає, Ваша Величносте. А чому ви питаєте? Щось сталося? - головне не перегравати, сильні світу цього такого не прощають. 
 
 - Її сім'я хвилюється, батько звернувся до мене за допомогою, - брехня, нахабна брехня, Вірраліан особисто говорив з Генріхом і той просив врятувати його дочку. 
 
 - Не бачу приводів для хвилювання, Амелія Вінгед зараз зі своїм чоловіком. З нею все в порядку, - обличчя монарха перекосило від почутого, але він швидко взяв себе в руки. 
 
 - З чоловіком? - в цей момент до короля підійшов його особистий помічник і щось прошепотів тому на вухо. монарх відразу ж підхопився, розливаючи запропонований чай, і залишив гостинний будинок. 
 
 - Прошу вибачення, термінова справа, - помічник поспішив попрощатися і попрямував слідом за правителем, наздогнавши того біля воріт, де на них вже чекала карета. 
 
Дракони полегшено зітхнули, залишаючись наодинці. Мабуть, вони затрималися в королівстві, пора і честь знати. Речі вирішили не збирати, лише переправили валізи Амелії, самі ж обернулися і полетіли додому, подалі від бруду, в якому їх ледь не викупали. Все ж таки їм ніколи не зрозуміти що робить з людьми проста жадібність. 
 
Друга королівська резиденція. Покої королеви 
 
 - Як ти посміла?! - увірвався в її спальню монарх, одним тільки поглядом проганяючи прислугу геть. 
 
 - Що за дурні манери? Посміла що? - королева ж і зовсім не злякалася випадів свого чоловіка, занадто довго вони разом, щоб вона продовжувала боятися. 
 
 - Скасувати мій наказ! - чоловік ходив по кімнаті, барабанячи пальцями один одного. 
 
 - Але я нічого не скасовувала. Лише допомогла розібратися з непорозумінням. Ми ж не можемо псувати відносини з драконами, - спокійний тон дружини ще більше розлютив правителя. 
 
 - Не думай, що перемогла мене. Не цього разу! - він розвернувся і пішов так само різко, як і з'явився тут. 
 
А жінка враз опустила плечі, скидаючи з обличчя маску відстороненості: 
 
 - Бідна дівчинка, і чим ти його так зачепила? - вона і не думала роззлючуватися на Амелію, у всьому і завжди був винен чоловік, який колись з нею одружився.
 
Друга королівська резиденція. Кабінет короля 
 
 - Приведи до мене Стайлінга. Не хочуть по-доброму, то буде по-поганому, - в голові монарха визрівав новий план. 
 
 - Мої люди все перевірили, Стайлінги покинули свій маєток, - помічник прекрасно усвідомлював, що буде після цієї звістки, але не міг промовчати. ​​
 
 - Чортові труси! Немов щури біжать, ледь запахло смаженим! Ти вільний! - правитель звалився в крісло, ледь залишився один. У його голові одна за однією роїлися думки. Надумала втекти, залишивши мене в дурнях? Тільки от не так сталося як гадалося, малятко. Я знайду спосіб, щоб повернути тебе, крихітка-Амелія.