Читати книгу - "Не можна вбити, Велена Солнцева"

Настя

-Прокидайся, соня.

Ніжний поцілунок у кінчик носа, і не менш ніжний дотик до губ.

-Мммм, вже ранок?

Просто за відчуттями я б сказала що проспала не більше кількох годин, і до речі хотілося жерти просто по-звірячому.

-Майже, нам час.

Ледве продерла очі, поруч із ліжком навпочіпки сидів Захар, уважно і навіть з тривогою вдивляючись у мене.

-Щось не так?

-Все нормально, вставай, твої фамільяри турбуються. Вони сніданок приготували, чекаємо на тебе.

Солодко потяглася, вставати не хотілося, але заради сніданку я згодна та подібний подвиг. Не думала, що зможу взагалі заснути, не кажучи про те щоб виспатися, враховуючи близьке сусідство двох не дуже живих, але напрочуд дорогих для мене людей.

-Я напевно погана дочка та подруга. - гірко зітхнула.

Захар у цей момент тактовно відвернувся, він взагалі якось дивно поводився, ніби не він чіплявся у тісному туалеті клубу, та однієї спекотної ночі в будинку його дідуся.

-Чому ти так вирішила?

-Поруч у кімнаті мама та Катя, а я спала навіть не замислюючись про це.

Хлопець знизав плечима, з якоїсь причини затягнутими в старомодний піджак. На ліжку лежав пакунок з крафтового паперу.

-Для відьом властиво розділяти почуття, зараз ти могла їх несвідомо заблокувати, щоб було легше досягти певної мети. Якщо в цій ситуації істерити і весь час плакати, наш план полетить у тартарари, а так ти зібрана і майже готова. Відкат наздожене пізніше. - Він обернувся, і я побачила що крім піджака на ньому ще й сорочка з краваткою, все пошито з трохи грубуватої тканини. - Ти чому ще не одяглася?

А я розглядала в цей час сукню з льону, білу сорочку з мереживним жабо та шкіряний напівкорсет, поруч із ліжком стояли черевики зі шнурівкою на невеликому підборі.

- Що це?

Я навіть не підозрювала про те, що косі промені раннього сонця які заглядали у вікно, чудово просвічували мою сорочку, в якій я хизувалась із вчорашнього дня, і зараз Захар з наполегливою увагою вивчав обриси моїх грудей, а не речі які я з питливим обличчям тримала в руках.  Як виявилося йому і не треба було туди дивитися, щоб зрозуміти що я маю на увазі.

-Там куди ми вирушимо одяг іншого плану, нам бажано не виділятися.

-Все ти знаєш. - пробурмотіла собі під ніс.

Пішла до своєї валізи, так як білизни в пакунку не виявилося, а без неї все ж таки трохи некомфортно, хоча останні пару днів обходилася ж. За спиною голосно грюкнули двері, Захар пішов залишивши мене наодинці з самою собою.

З одягом я провозилася хвилин п'ятнадцять, не виходило правильно застебнути корсет, в результаті плюнула на все і пішла шукати допомоги. Знайшла його на кухні, він мирно попивав чай.

-Ти ж казав що не станеш пити нічого в будинку відьми.

-Це я сам заварив у себе вдома.

Він кивнув на невеликий термос, що стояв на кухонному столі.

-Ти уходив? -це відкриття неприємно зачепнуло, він же обіцяв бути поруч.

-Мені довелося відлучитись ненадовго, ти міцно спала і ніякої небезпеки поблизу не спостерігалося.

-Допоможи вдягнути це. - простягла корсет, намагаючись приховати образу, по суті він мені нічого не винен і тим не менше намагається допомогти, без його втручання я напевно зараз би сиділа десь у кам'яній пустелі і пускала слину на якогось там владику. - У мене не вийшло.

Він узяв із моїх рук корсет, підійшовши впритул. Обхопивши міцними руками талію, хрипко прошепотів:

-Ти розумієш, що провокуєш?

 Блимнула очима, не розуміючи про що він.

-Ти про що?

Він повернув мене спиною, і почав затягувати шнурівку.

-Я хочу тебе. - було сказано настільки звичайним тоном, ніби я хочу їсти. - Поважаючи твої почуття, я намагаюся тримати дистанцію, поки що. - легкий поцілунок-укус у відкриту ділянку шиї. - Але ти робиш усе щоб я зірвався.

Зав'язавши шнурки корсета відсунувся і знову сів пити чай, ніби це не він лише кілька секунд тому говорив подібне, а в мене не тільки горіло обличчя, а й вуха плавилися від сорому.

-Вибач. Я не знала.

Боячись відірвати погляд від землі бочком пройшла до столу.

-Сядь і гарненько поїш, наступного разу поїмо нескоро.

Вдруге запрошувати не довелося, і через чверть години я сміла все дощенту.

-Ніколи стільки не їла. - чи виправдовувалася, чи намагалася вибачитися за затримку я.

-Це нормально, ти поповнюєш втрачену енергію.

Сам Захар уже давно допив свій відвар, так і не доторкнувшись до їжі.

-Готова?

Я не була готова, і напевно ніколи не буду, але все ж таки кивнула головою.

-Чудово, йдемо.

Він пішов уперед, я пішла слідом за ним. Як виявилося тіла вже зависли перед дзеркалом і чекали на нас, Захар подбав про це заздалегідь. Дзеркало затягнула чорна плівка, якою іноді проходили брижі.

-Переносиш нас у Чарит і можеш закривати прохід. - його тон був діловий і холодний. - Господині не буде довго, тому на будинок накинеш ілюзію, щоб ніхто не зміг пролізти до будинку відьми.

Прямо із дзеркальної гладі на нас дивилося щось з одним оком і величезним ротом.

-Ви забираєте жертви, це проти договору.

-Вони мертві, значить все за договором, їх життя залишилось тут.

М'ясисті чорні губи на мить стиснулися.

-Тіло теж має залишитися тут.

Захар розглядав чомусь чорні пазурі на руках.

-Ні, такого в договорі немає, або відкриваєш прохід куди сказав, або я скористаюся амулетом, і вгадай що з тобою буде? Навіщо комусь старезна давнина?

-Відправиш на склад?

Дзеркальне око збільшилося.

-Ні, на утилізацію.

Дзеркальна гладь пішла гнівними брижами.

-Хам.

-Чарит, зараз.

Рот зачинився і поверхня злегка блиснула блакитним, після чого знову почорніла.

-Пішли. - він узяв мене за руку і потягнув до себе обіймаючи.

-А вони?

-Вони слідом за нами, щоб нікого не злякати на тому боці. Я не впевнений де ми точно вийдемо.