Читати книгу - "Чужа секретарка, Олена Домова"

За розпорядженням гендиректора всіх жінок напередодні корпоративної вечірки було звільнено від виконання обов'язків після одинадцятої години ранку. Щоб всі красуні Зегер-груп мали можливість якнайкраще причепуритися перед святом.

На жаль на Юлію Середу, а заразом і на її помічницю, цей привілей не розповсюджувався, адже на цей день в них були заплановані дві зустрічі та звітування перед самим гендиректором.

Після обід Юлія Володимирівна запропонувала Каті піти раніше, але дівчина відмовилася, посилаючись на те, що їй не потрібно багато часу на збори.

- Дякую, Катерино.

- Це моя робота.

Юлія Володимирівна кивнула. Вона також вважала, що перед усім потрібно піклуватися про виконання завдань, а вже потім про відпочинок чи тімбілдінг.

До самого вечора жінки продовжували посилено працювати. Останньою була зустріч з Павлом Павловичем. Юлія Володимирівна разом із ще декількома своїми підлеглими звітували та пропонували стратегію розвитку на наступний період. Генеральний директор залишився задоволений зустріччю й тут же на місці підписав необхідні документи.

- Чудово! Тоді зустрінемося за годину на святі, - усміхнувся пан Зегер своїм підлеглим та вийшов геть. Керівники секторів швидко збиралися та вже на всі лади обговорювали майбутню подію. Лише директорка з продажів та її помічниця виглядали звично заклопотаними та серйозними.

Катя задавалася питанням чи не знущається раптом Павло Павлович, коли в такому дусі прощається зі своєю улюбленицею, чи може в черговий раз вирішив її випробувати. В генерального директора Зегер-груп було доволі специфічне ставлення до улюбленців. З одного боку це батьківська опіка і беззаперечна довіра, а з іншого - постійна перевірка на міцність.

За час роботи Катя виявила лише трьох улюбленців генерального директора. Окрім Юлії Володимирівни, серед них була його особиста помічниця Софія Петрівна і племінник Геннадій Анатолійович. На плечі цих трьох він покладав найбільше різноманітних обов'язків. Хоча сьогодні навіть Софія Петрівна мала можливість поїхати раніше. І вже не асистувала генеральному директорові під час останньої зустрічі.

З думок вирвала Юлія Володимирівна.

- Катя, у тебе є сукня?

- Так, в кабінеті, - стрепенулася дівчина. Вона взяла речі із собою якраз на такий випадок. Хоч додому і не далеко, але ще треба було дістатися до ресторану.

- Добре. Тоді швидко збираємося. Олександр Вікторович вже чекає на нас.

Не пройшло й десяти хвилин, як вони вже сідали в службову машину й водій повіз їх до салону.

- Це зайве... - ніяковіючи на порозі розкішного закладу, пробубоніла Катя.

Юлія Володимирівна здивовано звела брови.

- Це офіційний захід. Будуть репортери з камерами, тому це необхідність.

Жінки перевдяглися в спеціальних кабінках після чого над ними почали чаклувати професіонали з краси.

- Шкода, що так мало часу, - бідкалася кометологиня, змиваючи залишки старої косметики та наносячи основу під макіяж. - Шкіру нормально не підготували.

- Так, часу справді обмаль, тому... - нагадала пані Середа, але жінки в халатах не дали їй завершити.

- П'ятнадцять хвилин і ви будете готові, - запевнили вони.

Так і сталося. Швидко покидаючи салон, Катя ледь встигла глянути на своє відображення у дзеркалі, але мала можливість роздивитися керівницю. Юлія Володимирівна обрала сукню-футляр чорного кольору, яка чудово підкреслювала її з дуже жіночними вигинами фігуру. Ліф з глибоким прямокутним вирізом оздоблювали декоративні шви, на талії - елегантний бант. Як завжди, вишуканий і хижий образ брюнетки підкреслював і її макіяж. Зелені очі оздоблювали димчасті тіні, а на чуттєві губи лягла кармінова помада. Волосся великими хвилями спадало на плечі. З прикрас лише золотий годинник на лівій руці.

В Олександра відпала щелепа, коли він зустрів жінок з салону. Спочатку він сторопів, потім хотів кинутися до них, потім вирішив, що краще буде відкрити дверцята. Коли він подав Каті руку, щоб допомогти сісти в автівку, пальці його дрібно тремтіли.

Катя почала щиро турбуватися, чи зможе цей збентежений чоловік безпечно довезти їх до місця. Але водій не підвів і швидко доправив їх до ресторану.

- Дякую, Олександре, - вийшовши з машини, кивнула Юлія Володимирівна. - Пробачте, що змусила працювати так пізно.

- Без мене ви б не впоралися, - ніяково усміхнувся чоловік, допомагаючи вийти Каті.

- Так, справді, - підтвердила білявка. - Дуже дякую.

- Відпочивайте. Зі Святвечором вас.

Олександр кивнув і сів в автівку, щоб припаркувати її на стоянці.

Катя зітхнула і стиснула свій клатч. Це був її перший захід такого рівня. Поки Юлія Володимирівна не сказала, дівчина й не знала, що на ньому навіть репортери будуть. Хоча звісно їхня компанія дуже велика і шанована не тільки в місті, а й по всій країні, тому це цілком очікувано.

Жінки залишили верхній одяг в гардеробі й пройшли через величезну залу, де вже чутно було дзвін келихів та гучні розмови співробітників. Все довкола було оздоблено в різдвяно-новорічному стилі: червоне, біле та зелене. Ялинка, іграшки та панчохи на поруччях. Навіть аромат випічки відчувався в повітрі.

Піднялися сходами на другий поверх.

Тут атмосфера була геть інша, Катерина потрапила до вищого кола Зегер-груп. І хоч з багатьма людьми тут вона часто зустрічалася під час роботи тільки тепер змогла оцінити різницю в статусах, статках і звичках. Тут не було гучних розмов та вигуків. Тут снували репортери та повсякчас виднілися спалахи фотокамер. В деяких з гостей навіть брали інтерв'ю.

Катя не знала, куди йти, тому крок у крок слідувала за керівницею поки вони раптом не зупинилися.

- Ви вчасно, Юлю, - почула вона голос Павла Павловича, перестала роздивлятися на всі боки та визирнула з-за плеча Юлії Володимирівни. - Я приголомшений від чарівного перетворення, що відбулося з вами, дівчата. Ви чарівні. Ні, ви чарівниці!