Читати книгу - "Вники, Міхал Шьмеляк"

зусиль. Але перевірити не завадить.

– Обов'язково.

– Можу ще щось для тебе зробити.

Косма злегка почервонів, оскільки йому на думку спадали лише непристойні речі.

– Що саме?

– Надішли мені подробиці про зниклого, я пошукаю в архівах місцевої преси.

– Зараз мій колега як раз перевіряє справи зниклих безвісти у цьому регіоні. Можливо, подібного

буде більше, підозрюю, що це не поодинокий випадок.

– Про що ти говориш?

– Серйозно. Це не єдине зникнення в історії Вників.

– Тоді ти обов'язково повинен надіслати мені ці матеріали. Боже, я відчуваю себе справжнім

детективом. Як романтично, поліцейський шукає зниклого хлопця, дівчина йому допомагає. Разом вони

вирушають в ніч, щоб зупинити зло.

– Більш романтично, ніж захід сонця на цвинтарі? – зухвало запитав Косма.

– Якщо вже ми зупинилися на побаченнях, то давно пора перестати говорити про зниклих

священиків і довідатися щось про себе, тобі не здається? – запитала Майя, дуже чарівно посміхаючись.

Вони довго розмовляли, він потягував пиво, вона пила колу. Він обмалював їй своє минуле, можливо, навіть ширше, ніж хотів. Проте вона розповіла про шлях від маленького села до великого

університету, про те, як важко продовжувати наукову кар’єру, та що після завершення проекту вона, ймовірно, шукатиме більш комерційну роботу.

Потім вони сіли в її колісницю смерті й хаосу, вона відвезла його до його квартири і без зайвих слів

поцілувала в щоку. Тільки й того, і аж стільки.

  

Він намагався увійти до будинку якомога тихіше, щоб не розбудити Валясякову. Однак господиня не

спала, вона дивилася у вітальні телевізор, мабуть, якесь шоу, де люди співали в гумових масках, вдаючи

великих зірок. Він не знав цієї програми і, мабуть, і не бажав дізнаватися.

Це був надзвичайно хвилюючий вечір. Свято для почуттів, як кулінарне, так і емоційне. Перше

захоплення потихеньку збиралося, покидало голову Косми, і вона починала влаштовуватися, переставляти

34

меблі в цьому курному місці, і, здається, щось більше. Майя була надзвичайно розумною, веселою та

відкритою жінкою. І красивою, не забуваймо про красу. В самий раз для колишнього семінариста, священика, яким він збирався стати і не став, а теперішнього поліцейського. Він не міг дочекатися

завтрашньої зустрічі, а також йому було дуже цікаво, що ховається в таємничих руїнах.

Косма сів на ліжко й увімкнув ноутбук. У поштовій скриньці на нього чекало повідомлення від

Синиці. Старий приятель не розчарував.

На жаль, там було небагато. Після перегляду справ виявилося, що це завжди коротка нотатка і

повідомлення про закриття. Хтось приходив до відділку, повідомляв про зникнення, а потім офіцер їхав до

Вників, про що свідчила лаконічна записка. Він з’являвся на місці події, спілкувався з парохом, а потім

отримував інформацію, що зниклий вночі або пішов, або втік. Не було ні його речей, ні підозрілих слідів, ні

свідчень свідків, взагалі нічого. Більше того, за весь час таких випадків було лише кілька, починаючи з 1964

року. Чесно кажучи, нічого підозрілого не було, одна людина за п’ятнадцять років. Ніхто глибоко не копав і

не шукав. Може, Майя щось знайде в архівах місцевої преси? За домовленістю він надіслав їй дати зі справ.

Живіт все ще був повний, його перемогла лінь, вирішив, що душ прийме вранці.

В перших хвилях сну Косма чув, нібито хтось проходить під його вікном, але ж то вулиця була

близько, може то був звиклий гуляючий.

  

Ядвіга Валясяк поволі підійшла до дверей кімнати для гостей. Вона не боялася, що скрип підлоги чи

інші звуки, які могли звучати голосніше, ніж єрихонська труба в темряві сплячого будинку, видадуть її. Вона

знала цей будинок так само добре, як свого покійного чоловіка, могла прочитати кожну його гримасу, жест, бурчання чи міну за частку секунди. Сорок років шлюбу робить двох людей майже однією людиною, а понад

шістдесят років в одному домі насправді випалює його карту у свідомості, як невидиму печатку, яку

неможливо усунути.

Вона встала перед дверима і приклала до них вухо. Єдиним звуком, що долинав із кімнати, було

рівне дихання чоловіка. Він спав. Вона могла б увійти й задушити його подушкою, але чи подолають її старі

руки цей виклик?

Могла й сокирою по голові вдарити, сокиру ще піднесе.

Вона була впевнена, що вбивство цього хлопця не принесе нічого доброго.

Нічого доброго не станеться, якщо його і не вбити.

У цьому вона була ще більше впевнена.

О, так, нічого доброго з цього не вийде.

ДЕНЬ ТРЕТІЙ

Ранок був настільки огидно травневим, як тільки можна собі уявити. Сонце, запах весни, яка

змагається з літом за панування над світом, спів птахів, радість життя,