Читати книгу - "Сокіл і Ластівка"

— Дворянин не може бути невихованим з дамою, — велично зауважила Летиція.

Я бачив, що вона дуже задоволена тим, як поводилася під час важких перемовин, які скінчилися повним її тріумфом. Що ж, я теж нею пишався.

— Хто дворянин? Жан-Франсуа? — засміявся Лефевр. — А, ви, певно, подумали, що він з тих Дез Ессарів? — Арматор ткнув пальцем угору, в стелю. — Ні, прізвище капітана пишеться одним словом. Він не блакитної крові. Щирий малоанець, просолена шкіра. Починав юнгою, був матросом, боцманом, штурманом, підшкіпером. Вибився в непогані капітани. Жан-Франсуа, звісно, хотів би отримати дворянський герб, всі капітани про це мріють. Та його величність дарує цю милість лише за особливо видатні заслуги.

* * *

— Ось наша вельмишановна клієнтка, мій дорогий Дезессаре. Вона хотіла на вас подивитися.

Зі стільця неохоче підвівся кремезний, ледь не квадратний чолов'яга далеко не дворянської зовнішності. Вдягнений він, скажімо, був не без закидів на солідність: на кантах і вилогах м’ятого, у плямах, каптана тьмяно відсвічували позументи, на тупоносих черевиках виблискували завеликі срібні пряжки, а з жилетної кишені, ледь не сягаючи пупа, звисав товстий ланцюжок годинника. Та мереживо на сорочці було жовтим, золота вишивка засмальцьована, панчохи висіли складками. Фізіономія й поготів не претендувала на витонченість. Жорстока фізіономія від вітру й сонця набула кольору й фактури наждачного паперу: кирпатий ніс, подібно до двоствольного пістолета, — цілив у співрозмовника широкими ніздрями, зате погляд маленьких очиць як для морського вовка був якимось надто метким, наче ухильним. Я одразу збагнув: цей суб’єкт дуже й дуже хитра пташка. Втім, серед капітанів купецького флоту, які промишляли навперемінку торгівлею та узаконеним розбійництвом, такий тип не дивина. Вік Дезессара, як у більшості бувалих мореплавців, точному встановленню не підлягав. Ця публіка задублюється до густої сизуватості років у тридцять і потім вже майже не змінюється до шостого десятка. Ризикну припустити, що він уже перебрався на мій бік сорокарічного рубежу.

Перше моє враження від пана Дезессара, чесно кажучи, було неприємним. Особливо стривожило мене те, що, підвівшись, він сховав за спину руки.

Вважається, що очі — замкова щілина душі і в них можна розгледіти істинну сутність людини. Мій досвід цього не підтверджує. Люди бувалі зазвичай слідкують за своїм обличчям; дехто може дивитися на вас відкрито, догідливо, а при нагоді й підпустити сльозу.

У мене інша метода — я визначаю вдачу і чесність за руками. Мова жестів не менш красномовна, та мало хто навіть з-поміж несосвітенних хитрюг дбає про її маскування.

Користуючись своїм становищем безтямної тварини, я перелетів на шафу, а звідтіль на стіл, щоб краще роздивитися руки Дезессара.

— Ваш папуга не закаляє папери? — спитав невіглас арматор, на що я лише презирливо форкнув.

Недобрі були руки в капітана. Ох, недобрі!

По-перше, короткопалі — надійне свідчення ницості чи, у кращому разі, приземленості душі. По-друге, перебували у постійному русі — чіплялися одна за одну, скоцюрблювалися, поклацували суглобами.

Цей чоловік чи то дуже хвилювався, чи щось приховував.

Мені захотілося зазирнути в його нутро як слід. Скориставшись тим, що він стояв до мене спиною, я перелетів йому на плече, продер кігтем сукно на грудях, а дзьобом прицілився у скроню, але Дезессар так сіпнувся, що я на ньому не втримався. Розвідка, на жаль, не вийшла.

— Він у вас навіжений, цей чортів птах?! — загорлав капітан грубим голосом, схопив зі столу свій трикутний капелюх і замахнувся на мене.

— Йому не сподобалося, що ви не вклонилися дамі. Це свідчить про погані манери, — сухо сказала моя розумниця, вочевидь, з самого початку вирішивши продемонструвати, хто тут головний. — До мене, Кларочко. Цей пан виправиться.

— Чорта лисого! Я не паркетний шаркун, щоб мести по підлозі капелюхом! Якщо ваш поганючий папуга буде на мене кидатися, я скручу йому шию, хай я не буду Жаном-Франсуа Дезессаром! — Він так розлютився, що тупнув ногою. — Нащо ви мене викликали, патроне? Чого на мене дивитися? Я не грот-щогла, не румпель і не бушприт!

Тоном світської дами, що розмовляє з конюхом, Летиція заявила:

— Я хочу бачити, кому довіряю не тільки свої гроші, а й своє життя. Бачите, мсьє, я пливу з вами.

Реакція капітана була передбачуваною. Звісно, спершу він закліпав очима, потім витріщився на арматора, котрий з понурим виглядом кивнув. Лайки, які після цього вивергав моряк, я пропускаю. Загальний зміст лементу був такий: бабі на «Ластівці» робити нічого, матроси цього не стерплять, та й він сам, трам-та-ра-рам, радше проковтне свою підзорну трубу, ніж погодиться на таке.

Летиція відповіла не шкіперові, а судновласнику:

— У такому разі, добродію, ви знайдете мені іншого капітана. Згідно з пунктом 11 нашого контракту. А буде потреба — зміните всю команду, згідно з пунктом 12.

Я схвалив її твердість заохочувальним вигуком.

— Заспокойтесь ви обоє, не галасуйте! — підняв руки Лефевр. — І, заради Бога, вгамуйте вашого папугу, мадемуазель. І так голова ледь не лусне! Я все передбачив. Згідно з нещодавно затвердженим наказом Адміралтейства, на корсарському кораблі з екіпажем понад 40 чоловік обов’язково повинні бути священик і морський хірург.

— Хто-хто? — перепитала Летиція, певно, не зрозумівши словосполучення chirurgien navigan.

— Простіше кажучи, лікар. Штраф за порушення наказу 2000 ліврів, тому ніхто з арматорів і капітанів не посміє не послухати. Це два зайвих роти і дві зайвих зарплатні, причому утримання лікаря немаленьке —100 ліврів на місяць. Попа я вам, Дезессаре, вже відшукав. Цей простак згодився плисти безкоштовно. А з лікарем ми вчинимо ось як: переодягнемо пані де Дорн у чоловічий одяг — і зіб’ємо однією каменюкою двох пташок. По-перше, умови контракту будуть виконані, а по-друге, зекономимо на медику.

— Ви жартуєте?! — в один голос закричали капітан і панянка.

Лефевр незворушно дивився на них примруженими очима, в яких грали зловтішні іскорки. Так ось у чому був викрут!

— А що такого? — з невинним виглядом спитав він. — За правилами, у лікаря має бути патент, але, оскільки мало хто зі справжніх медиків хоче плавати морями, дозволяється брати лікарських учнів, лишень були б вони грамотними, могли розібратися зі вмістом медичної скрині і мали від народження п’ятнадцять років. А вам же є п’ятнадцять років, мадемуазель?

Вона розгублено кивнула, заскочена зненацька.

— Ну ось, бачите. У вашій кмітливості я вже переконався, що ж до медичної скрині, то можете не турбуватися. Я при нагоді закупив оптом на всі свої кораблі стандартні набори, схвалені військово-морським відомством. Там 20 необхідних медичних інструментів, 28 медикаментів, гіпс, корпія і все інше за затвердженим списком. Ніхто, крім Дезессара, про ваш