Читати книгу - "Чортів млин: Казки про чортів"

Чоловік йому каже:

— Я з тебе багато не хочу, тільки дай мені оцей бриль повен срібла.

Чорт його питає:

— Зараз тобі дать гроші?

— Ні, принесеш мені уночі в клуню.

— От добре, принесу, тільки не чіпай нас.

Прийшов чоловік додому, викопав у клуні велику яму і зверху пропустив таку дірку, аби бриль помістився в яму, а потім прорізав дно у брилі та й поставив його на тій дірці. Коли це уночі чорт несе йому мішок срібла. Приніс, висипав у бриль, дивиться — аж він порожній. Приніс він ще три мішки срібла — та таки ще не повний бриль.

А чорт і не оглядається, що попід брилем яма, та й носить гроші, поки не наносив повний бриль. Тоді чоловік забрав ті гроші, дав дві жмені панові срібла та й викупився од панщини.

Москаль у пеклі

Був собі одставний москаль, і пішов він на той світ. Ходить-ходить — ніде йому нема пристання. Аж приходить він до пекла, — аж там чортів такого багацько.

Він зараз по-московськи й кричить:

— Тьху, пропасть! Нечистий дух как смердить!

Чорти на його кричать:

– Іди собі… Чого ти хочеш? Тут не можна бути тобі!

Москаль каже:

— Пождіть, дайте мені тут у вас порозкладатись.

Забиває він кілочки по стінах та й каже:

— Це на ранець, це на муніцію, а це — на шинель, а це — на ружжо!

Ну, повішав він усе та й питається:

— Що це таке?

А чорти кажуть:

— Пекло.

— Ну, хорошо, що тепло. А що то, — говорить, — кипить?

— Душі.

— Ну, слава Богу, що є галуші. Дайте ложку.

Дали йому ложку, а він як почав їх трощити. Чорти розсердились, та давай на його кричать:

— Що ти робиш? Іди собі звідси!

А він каже:

— Ну, ходім на двір, перш покажете мені, в яку дорогу йти.

Чорти повиходили всі з пекла, а він узяв та й зачинився та й не пуска їх.

Чорти замерзли та так кричать-плачуть, а іде баба та питається:

— Чого ви плачете?

— Москаль прийшов у пекло, зачинився та й нас не пускає.

— А, дурні. Не знаєте, що зробити. Ось де є собака, візьміть, здеріть шкуру, зробіть барабан та забарабаньте, то він вийде!

Чорти зраділи та за собаку.

Облупили його, зробили барабан — тр-р-р!

Москаль кричить:

— Ох, у поход пора!

Взяв убрався та й пішов, чорти убігли та й зачинились.

Москаль вийшов надвір, дивиться — нема нічого.

— О, піддурили, бісові сини!

Та й пішов собі дальше, лучче шукати.

Орися

Цю казку розповіла баба дідові, а дід — сусідові, сусід — кумі на толоці, кума — вороні і сороці. Сорока жити не могла, доки всім не рознесла. Від неї і я знаю і вам розповідаю.

Жив на світі парубок, високий і стрункий, як молодий дубок, а гарний, як принц. Через нього усі дівчата сохнули, як бадилини, матері хотіли привернути хлопцеве серце до своїх доньок.

Коли настав на те час, парубок оженився на Орисі, найбіднішій дівчині села.

Багатії спочатку ойкали від здивування, а потім стали знущатися:

— Він не міг покинути недолю, бо то його рідна мати!

— Чого нам за ним шкодувати? Коло його хати ні кілка, ні хвоста, а в макітрі горобці цвірінькають.

Після весілля неборака раптово дуже захворів. Ліг на піч і більше не вставав. До хати прийшли люди, близькі й далекі родичі.

Він промовив до них:

— Мені приснився чудернацький сон. Мавка нашого лісу просунула голову у вікно і сказала, що я видужаю тільки тоді, коли найвродливіша молодичка станцює переді мною в такім убранні, якого ще світ не бачив.

Багатії знову порозв’язували свої язики і почали ляскати ними, ніби мітлами мести:

— Нехай Орися танцює перед ним. Побачимо, де вона візьме вбрання, якого ще світ не бачив!

— Вона має лише одну конопляну сорочку, що на ній…

— Не хотів багатої — нехай тепер загинається!

— Через ту голодранку чекає на бідолаху чорний хрест!

— Нехай іде посмітюха світ за очі і не вертається без того вбрання!

Орися чула ці нарікання, бачила, як мучиться чоловік, але не могла йому нічим допомогти. Одного дня вона вийшла за ворота і сказала:

— Не вернуся додому, доки не знайду такого вбрання, якого ще світ не бачив!

Довго йшла Орися. Якось уночі добралася до темного, непролазного лісу. Блукала нетрями, сльози витирала, долю проклинала. З гіркою бідою вийшла на невеличку галявину, де була хатка. Постукала в шибку. Та ніхто не відповів. Набралася Орися сміливості, ввійшла до хати. Але там не було ні душі. Засвітила каганець, зварила собі вечерю і лягла на піч спати.

Десь опівночі затрусилася земля, задзвеніли вікна, двері відчинилися навстіж. Через поріг переступив чорт. Вишкірив зуби і покликав:

— Молодичко, йди танцювати!

Перелякана Орися відповіла з печі:

— Я б пішла танцювати, та не маю такої гарної сорочки, якої ще світ не бачив.

Чорт вийшов надвір і за якусь хвилину приніс нову сорочку, вишиту різнокольоровими цяточками, які виблискували, наче зірки на небі. Від неї йшло таке сяйво, що аж очі сліпнули.

Чорт кинув сорочку на піч і прохрипів:

— Танцюй, молодичко!

— Я б пішла танцювати, та не маю спідниці такої гарної, що світ ще не бачив.

Чорт вийшов надвір і за якусь хвилину приніс нову спідницю, на якій цвіли і переливались, мов на лісовій галявині у травні, різні квіти. Кинув ту спідницю на піч і прошипів:

— Танцюй, молодичко!

— Я б пішла танцювати, та не маю таких гарних черевичків, яких ще світ не бачив.

Чорт кинувся до сіней, загупав, загрюкав, а за хвилину повернувся з чудовими черевичками в руках. Вони були золоті, каблуки у них срібні, а круглі пряжки виблискували, як місяць. Шпурнув черевички на піч і крикнув:

— Танцюй, молодичко!

— Я б пішла танцювати, та не маю таких панчіх, яких ще світ не бачив.

Чорт вискочив за двері, десь там нишпорив по закутках, бубонів щось собі під ніс. Влетів знову до хати і кинув на піч панчохи, тонкі, шовкові, виткані із сонячного проміння. Тоді закричав:

— Танцюй!

— Я б пішла танцювати, та не маю гарних стрічок і таких сережок, що світ не бачив.

Чорт заскреготав зубами, погрозив Орисі кулаками і стрімголов кинувся з хати. Десь там дряпався по стінах, шелестів старим листям на горищі, лаявся, потім повернувся, кинув на піч коробочку із стрічками, як