Читати книгу - "Соляріс. Едем."
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Набагато складніша й химерніша форма, яка викликала в спостерігача чи не найрізкіший протест (певна річ, несвідомий), — це «мімоїди». Можна без перебільшення сказати, що Гізе залюбився в них і їхньому вивченню, описові, розгадуванню їхньої суті присвятив усі свої сили й знання. У назві він намагався відбити те, що в них є найприкметнішого для людини: певну схильність до наслідування довколишніх форм, байдуже, близьких чи далеких.
Одного чудового дня з глибини Океану проступає плаский, широкий круг з рваними краями й немовби залитий смолою. Через кілька годин він починає ділитися на частини, розчленовується і водночас пробивається вгору, дедалі ближче до поверхні. Той, хто спостерігає його, міг би заприсягтись, що під ним точиться запекла боротьба, бо з усіх боків сюди мчать нескінченні лави синхронних кільцевих хвиль, схожих на скривлені губи, на живі, ладні зімкнутися кратери, громадяться над розпливчастим привидом, який темніє в глибині, і, стаючи диба, опадають униз. Кожен такий обвал сотень тисяч тонн плазми супроводжується липким, ніби плямкання, гуркотом, що триває секунди, бо все, що тут відбувається, має незбагненний масштаб. Темне чудисько наче хто заганяє вниз, кожен наступний удар немовби розплющує і розщеплює його; від окремих клаптів, які звисають, наче намоклі крила, тягнуться довгасті грона, що звужуються, утворюючи округлі форми, з’єднуються одне з одним і пливуть, підіймаючи за собою мовби прирослий до них роздрібнений диск, котрий їх породив. А тим часом згори у цю западину, що дедалі різкіше окреслюється, безнастанно потрапляють нові й нові кільця хвиль. І така гра триває іноді день, а іноді й місяць. Інколи на цьому все і закінчуєтья.
Сумлінний Гізе назвав такий варіант «недоношеним мімоїдом», так ніби він звідкись мав точні відомості, що кінцева мета кожного такого катаклізму — «мімоїд дозрілий», тобто колонія поліпоподібних світлих наростів (звичайно, більша за ціле земне місто), призначення якої — мавпувати навколишні форми… Певна річ, відразу з’явився інший солярист — Юйвенс, який визнав саме цю, останню фазу «дегенерацією» — виродженням, відмиранням, а все розмаїття створюваних форм — цілком очевидним проявом визволення відбрунькованих утворень з-під «матеріальної» влади.
Проте Гізе, який у характеристиках інших соляріанських утворень був обережний, наче мураха, котра повзе по замерзлому водоспаду, тут був так певен себе, що й далі, ретельно збираючи та сухо описуючи найменші подробиці, навіть систематизував окремі фази формування мімоїда за ознакою дедалі зростаючої досконалості.
З висоти мімоїд скидається на місто, але це омана, викликана пошуками бодай якоїсь аналогії серед уже відомих явищ. Коли небо чисте, всі багатоповерхові вирости і частокіл на їхніх вершинах оточує шар нагрітого повітря, й від цього вони ніби коливаються, а їхні форми, й так дуже невиразні, змінюються. Перша ж хмара в небесній блакиті (я кажу так за звичкою, бо ця «блакить» у червоний день — руда, а в «голубий» — сліпучо-біла) викликає негайну реакцію. Починається бурхливе брунькування. Вгору викидається майже повністю відокремлена від основи тягуча, схожа на цвітну капусту оболонка, яка відразу ж блідне й через кілька хвилин разюче імітує купчасту хмару. Це велетенське утворення відкидає червонясту тінь, і тоді замість одних вершин мімоїда постають немовби інші, і цей рух завжди скерований у напрямку, протилежному рухові справжньої хмари. Я гадаю, Гізе дав би відрубати собі руку, щоб довідатися принаймні про те, чому так відбувається. Але такі «поодинокі» витвори мімоїда — ніщо в порівнянні з бурхливою діяльністю, яку він розвиває, «роздратований» присутністю предметів і конструкцій, що з’являються над ним по волі прибульців із Землі.
Мімоїд відтворює геть усе, що перебуває на відстані, яка не перевищує вісьмох-дев’ятьох миль. Найчастіше він відтворює форми у збільшених розмірах, а іноді й спотворює їх до карикатури чи гротескних спрощень; особливо це стосується машин. Певна річ, за матеріал йому завжди править та сама маса, яка швидко світліє. Вивержена в повітря, вона не падає назад, а зависає, з’єднана слабкими пуповинами з основою, по якій повільно пересувається і, корчачись, скорочуючись та роздимаючись, пластично формується в неймовірно складні конструкції. Літальний апарат, ферма чи щогла відтворюються з однаковою швидкістю. Мімоїд не реагує тільки на людей, а точніше на живі організми, в тому числі й на рослини, що їх теж з експериментальною метою привезли на Соляріс невтомні дослідники. Зате манекен, лялька, зображення собаки чи дерева, зроблене з будь-якого матеріалу, копіюються негайно.
І тут треба зазначити, що така виняткова на Солярісі «покірність» мімоїда експериментаторам, на жаль, спостерігається не завжди. Навіть у найдозрілішого з них бувають свої «мляві дні», коли він тільки дуже повільно пульсує. Це пульсування, до речі, зовсім непомітне для ока. Його ритм, кожна фаза «пульсу», триває понад дві години, і встановити це пощастило тільки завдяки спеціальній кінозйомці.
У такий період мімоїд, особливо старий, дуже зручно досліджувати, бо і занурений в Океан диск, який його підтримує, і вирости, що піднімаються над ним, — цілком надійна опора для ніг.
Можна, звичайно, побувати на мімоїді і в його «робочі» дні, але в цей час видимість близька до нуля внаслідок того, що з
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Соляріс. Едем.», після закриття браузера.