Читати книгу - "Палац Посейдона"

Елізи й обох молодих людей у призначеному місці не було. Незважаючи на те що вони мали очікувати на нього тут уже принаймні півгодини. Що могло їх затримати?

Гумбольдт прикрив долонею очі від променів низького сонця. Готель був розташований усього метрів за триста звідси, можна було навіть роздивитися вивіску й прапорці на фасаді будинку. Перед готелем зібрався невеликий натовп. Що б це могло означати?

Учений поквапом рушив до готелю, й лише подолавши половину відстані, зрозумів, що натовп оточує якийсь чудернацький транспортний засіб на кшталт самохідного екіпажу. Він би й сам за інших обставин був не від того, щоб розглянути докладно цю технічну новинку, та вже наступної секунди його увагу привернув жіночий крик.

Гумбольдт насторожився. Голос був на диво схожим на голос Елізи.

Перш ніж він вирішив, що робити, з готельного двору на повній швидкості вилетів екіпаж. Він ледве встиг відскочити вбік, а наступної миті зрозумів, хто ж у ньому сидить.

— Шарлотта?

— Дядьку! Ну, нарешті!

— Що тут відбувається? Де Оскар?

Шарлотта вказала на другий поверх готелю. На її обличчі було видно страшенне занепокоєння.

Гумбольдт глянув угору й ледве зміг стримати переляканий вигук.

На карнизі другого поверху балансував Оскар. Поряд із ним стояла запакована валіза.

Тепер і пішоходи на тротуарі звернули увагу на те, що відбувається. Дами заверещали.

— Як ти туди потрапив? — крикнув Гумбольдт. — Негайно повертайся в номер!

— Він не може, — прошепотіла Еліза. — Хлопець страшенно наляканий.

Гумбольдт насупив чоло.

— Боїться? Чого?

— Людини з Афін.

Еліза обернулася в бік чудернацького екіпажу. Гумбольдт простежив за її поглядом і відчув, як у нього похололо в животі. На сидінні лежав знайомий сірий крислатий капелюх-стетсон…

Оскар тим часом пересунув ногою валізу ще на півметра по карнизу. Виступ досягав завширшки максимум двадцяти сантиметрів. Надто мало, щоб енергійно пересуватися вздовж нього з важким багажем, та цілком достатньо, щоб стояти, не втрачаючи рівноваги. Крізь відчинене вікно номера було чути, як хтось вовтузиться з дверним замком, намагаючись його виламати.

Натовп перед готелем збільшився удвічі. З воріт кінного двору готелю вилетів екіпаж. Один із пішоходів ледве не втрапив під колеса, та дивом устиг відскочити. Оскару довелося двічі глянути вниз, перш ніж він упізнав у цьому спритнику Гумбольдта, а в самому екіпажі, на місці біля кучера, — Шарлотту. Еліза з Вілмою на руках розташувалася на задньому сидінні.

Оскар хотів було попередити друзів про небезпеку, та з номера почувся гуркіт. Двері не витримали й розлетілися, клацнула й відвалилася клямка замка.

Незнайомець увірвався до кімнати.

Господи, що ж тепер робити? На карнизі Оскар був, як палець на долоні. Тож він не вигадав нічого кращого, як схопити валізу і прикритися нею, як щитом. І саме вчасно, бо цієї миті у вікні з’явився переслідувач. Без свого ковбойського капелюха він здавався значно старшим. Темно-каштанова густа борода, бакенбарди, ледь поцятковані сивиною. Під кошлатими бровами світилися блакитні, зі сталевим відблиском очі. В руці він тримав якусь зброю — щось на кшталт короткої пневматичної рушниці. Хлопець устиг навіть помітити на тильному боці його руки довгий шрам, схожий на серп.

Незнайомець кинув погляд униз. До бруківки було не менше семи метрів. Знизу до нього долинали вигуки людей — обурені та схвильовані. Проте зараз йому було не до них. Наступної миті він помітив Оскара на карнизі, й усмішка ковзнула по його обличчю.

— Облиш цю думку, хлопче, — промовив він ламаною німецькою. — Це надто небезпечно. Повертайся до номера і, гадаю, ми з тобою домовимося.

Розмовляв незнайомець із акцентом, якого Оскару ще не доводилося чути.

Зараз відстань між юнаком і переслідувачем складала близько п’яти метрів. Надто мало, якщо негідник вирішить скористатися своєю зброєю!

Та наступної миті пролунав свистячий звук, і у стіну поряд із вікном ударила коротка сталева стріла. Посипалася штукатурка, біля входу до готелю почулися людські вигуки.

Оскар мигцем глянув униз. Гумбольдт стояв на тротуарі, націляючись у незнайомця зі свого автоматичного арбалета.

— Це було тільки попередження! — гукнув учений до незнайомця. — Другий постріл влучить просто в серце, можеш не сумніватися!

Незнайомець не знав, що йому робити.

— Кажу тобі востаннє: забирайся негайно, або я підстрелю тебе, як куріпку, чуєш?

Чоловік коротко лайнувся і миттю зник у номері. Гумбольдт схопив поводи й підкотив екіпаж просто під вікно.

— Мерщій, Оскаре, стрибай!

— А валіза?

— До біса! Забудь про неї.

Оскар оцінив висоту. Навіть для досвідченого акробата такий стрибок був би ризикованим. Звихнеш ногу — це найменше, що може трапитися. Він похитав головою і гукнув:

— Відійдіть убік, я скину валізу!

Із цими словами він відпустив ручку. Валіза приземлилася якраз на м’яке сидіння візка й підстрибнула. Коні злякано захрипіли, проте не зрушили з місця.

— Чекайте мене на розі! І будьте напоготові, зараз я спущуся до вас ринвою — он я бачу її неподалік.

Не дочекавшись відповіді, він побіг по карнизу. І справді, на розі готелю виблискувала на сонці новенька ринва, щойно пофарбована в білий колір. Спритно, як мавпа, Оскар спустився нею на тротуар і стрибнув у візок до друзів. Кучер клацнув батогом.

Цієї ж миті незнайомець з’явився у дверях готелю. Прицілившись, він вистрілив їм услід. Отруйний снаряд просвистів над їхніми головами і влучив у стіну сусіднього будинку. Всім, хто сидів у візку, довелося пригнутися. Трохи підвівшись, Оскар визирнув назовні й побачив, як негідник порається біля