Читати книгу - "Дзвін сонця, Олександр Петрович Казанцев"

Про те, що до Франції відправили дві труни, Лопес уже дізнався від своїх донощиків і поспішив повідомити про це генералові. Але навіть ця звістка мало втішила Гарсіа, хоча й підтверджувала успіх проведеної за його наказом операції проти змовників.

Наука допомагає нам у боротьбі з фанатизмом будь-якого прояву, вона допомагає нам створити власний ідеал справедливості, нічого не переймаючи з помилкових систем варварських традицій.

Франс

Жозеф Ноде стояв на борту фелюги, яку гойдало на хвилях, і побоювався приступів морської хвороби. Товстенький, миловидий, схильний, як справжній француз, до гумору, він, письменник, у житті віддавав перевагу домашньому затишку, спокою, а не пригодам власних героїв, що їх тепер мав витримати сам. А що як усе це відтворити в мемуарах? Одначе немає впевненості в тому, чи вдасться опублікувати подробиці подібної подорожі. Як подивиться на це кардинал Рішельє?

Берег Італії зник за горизонтом, коли господар фелюги, правовірний єгиптянин, шанобливо наблизився до француза, котрий супроводжував цей сумний вантаж. Йому згадалося, як він багато років тому на цьому ж суденці віз теж французів ГГєра Ферма з батьком і Рене Декарта, як вони милувалися красою моря. Господар з усмішкою глянув на огрядного Ноде і звернувся до нього, єдиного живого пасажира, по-французькому, маючи зачаєну надію:

— Хай продовжить аллах благословенне життя поважному панові і збільшить його щедрість, щоб вона зрівнялася з милістю, яку за кораном належить проявити до безталанного моряка, котрий знемагає від трьох старих і сварливих дружин, від вимагань дітей, таких же нахабних, як і невдячних, не рахуючи прохань юрби онуків! А чи не занадто барвисто малюєш ти свої знегоди, шановний послідовнику корану?

— Я лише дозволив собі нагадати вам про нашу домовленість: до самого аллаха дійшли не тільки мої благання, а й те, що відчуває мій ніс, змушений миритися з трунами, ще не похованими в землю.

— Що ж, тоді піднімемо віко труни, аби перевірити тебе на запах. Здається, іспанські кораблі досить далеко.

Трохи здивований шкіпер гукнув сивочубого негра-матроса, вільного од вахти біля стерна, і разом з ним підняв віко одної труни.

“Небіжчик” у чернечому одязі відкрив агатові, пронизливі очі й сперся на лікоть.

— Можна підвестися? — запитав він.

Від несподіванки єгиптянин упав на коліна, а негр відскочив убік.

— Як ваша рана, отче Фома? — спокійно спитав Ноде.

— Невеличка подряпина, синьйоре, та й годі.

— Одначе ви вміло впали. Не лише той негідник, що був тореадором, а навіть я подумав, що він убив вас.

— На місці бика я підняв би його на роги. Але як там наш захисник?

І вони підійшли до другої труни. Негр від забобонного страху сховався за вітрило. Віко підняли без нього, але з домовини ніхто не встав. Довелося Ноде, ченцю і шкіперу втрьох підняти звідти непритомного юнака і перенести його в єдину на фелюзі каюту.

Чернець розстебнув на ньому камзол, зітхнув:

— Наскрізне поранення в груди, велика втрата крові, хоч я устиг перев’язати його в домі посланника. Перев’яжу ще раз, недарма я писав у темниці медичний трактат.

І Кампанелла заходився старанно доглядати за Сірано де Бержераком.

Єгиптянин хитрувато зауважив Ноде, коли той вийшов із каюти:

— Аллах усе бачить, поважний пане! І якщо мені не можна доплатити за мій неслухняний ніс, якому нічого не вдалося почути, то сам аллах велить покласти на долоню за мій слухняний язик, якому є що розповісти.

Ноде весело зареготав, бо дуже любив сміятися.

— Гаразд, я дам тобі ще 500 пістолей, аби твій язик не вимовив зайвого, як твій ніс не відчув незвичного.

Єгиптянин лукаво глянув на гроби і низько вклонився.

Маленька єгипетська фелюга спритно шмигала поміж високими бортами шхун, бригів, барок, що стояли на рейді, і гордо пропливала мимо дрібних порівняно з нею рибальських човнів, які заповнили підступи до набережної Тулона. Вона завершила нарешті своє плавання, прослизнувши у відкритому морі повз усі іспанські кораблі, і тепер спокійнісінько стояла, прив’язана просмоленою линвою до мідного кільця молу.

Залишивши пораненого на догляд ченця-лікаря і єгиптянина, Ноде подався по підводу, щоб перевезти Сірано на заїжджий двір, перш ніж вирушити в далеку дорогу.

Йому довелось пробиратися крізь юрби матросів, які тинялися в пошуках найму, хмільних після тривалого плавання моряків, надокучливих продавців овочів і фруктів. З ящиків, тюків, плетених кошиків чулися різні запахи: смоли, ворвані, часнику, живої риби, духмяних апельсинів і запашних квітів, ніжних динь і кавунів. Ноде добряче нам’яли боки, поки він добрався до знайомого трактиру “П’яний шкіпер”.

Назад до молу, куди пришвартувалася фелюга, він дістався на підводі, найнявши вусатого візника, колишнього солдата, котрий немилосердно сварився і хлистав батогом не лише коня, а й перехожих, що заважали проїхати.

Сірано де Бержерака обережно поклали на підводу і доставили з порту до знайомого трактиру. Там він перебував доти, доки лікар-чернець не дав згоди усім разом вирушити в далеку дорогу.

На той час винахідливий Ноде вже дістав необхідну їм карету.

Сталося так, що Мазаріні, виконуючи вказівку Рішельє, купив для перебування Кампанелли у Франції будиночок, споруджений на згарищі маєтку Мов’єр, куди й приїхала карета мандрівників із Тулона.

Сірано пізнав свої рідні краї, і це його втішило і збадьорило. Він навіть сам спробував увійти до будиночка, що з’явився на місці старенького дерев’яного шато, яке згоріло у вогні селянського