Читати книгу - "Житія Святих - Лютий, Данило Туптало"

дорогоцінний хрест і говорячи собі: "Піду і ВИЗВОЛЮ батьківщину свою силою Христовою від лютого того змія". Коли ж прийшов на те поле, бачив траву соковиту, зліз з коня і ліг спочити. З боку ж південного Євхаїтського града жила одна благочестива жінка на ім'я Євсевія [літами стара, вона декілька років перед тим святого Теодора Тирона, який у Максиміянове і Максимінове царювання постраждав, чесне тіло випросивши, поховала з ароматами у домі своєму в Євхаїтах і щороку відзначала його пам'ять]. Вона, бачивши [цього другого] Теодора, воїна Христового, який Стратилатом названий, що спав на полі тому, прийшла до нього зі страхом великим і, взявши його за руку, розбудила, говорячи: "Встань, брате, і швидко йди з цього місця, не відаєш-бо страху, який є тут, багатьом люта смерть на місці цьому трапилася, але, вставши, швидко йди в путь свою". Чесний мученик Христовий Теодор, вставши, сказав до неї: "Який страх і трепет на цьому місці, о мати?" Божа ж раба Євсевія сказала йому: "Дитино, є на місці цьому змій, великий вельми. І через те ніхто сюди прийти не може, щодня-бо змій, з ложа свого виходячи, що знайде, — чи людину, чи худобину, — убиває і з'їдає". Міцний же воїн Христовий Теодор сказав до неї: "Іди, мати, і стань далеко від цього місця, і побачиш силу Христа мого". Чесна ж та ланка, відійшовши з місця того, кинулася на землю, плачучи і говорячи: "Боже християнський, поможи йому в годину цю". Святий же мученик Христовий Теодор, знамення хресне на себе поклавши, і в груди свої ударивши, і на Небо поглянувши, сказав: "Господи, Ісусе Христе, Красне Наймення, Ти, що з Отчого засяяв Єства, не відверни моління мого. Ти, що помагаєш мені у битвах і даєш перемогу над супротивниками, і нині Ти — той самий, Господи Христе Боже, дай мені з висоти святої Своєї подолати ворога змія". Тоді до свого коня, наче до людини, бесідуючи, говорив: "Знаємо Божу владу і силу у всіх, і в людях, і в худобі, тому й ти помагай мені, хай зміцнить тебе Христос, щоб я переміг противника, — стоячи, чекай виходу змія". Тоді мученик Христовий, наблизившися до провалля, возвав велегласно до змія: "Тобі кажу і наказую, іменем Господа нашого Ісуса Христа, Який добровільно розп'явся за рід людський, вийди з місця свого і прийди до мене". Змій же, почувши голос святого, почав рухатися, і, коли зарухався, затряслася земля на місці тому. Святий же Теодор, ознаменувавшися хресним знаменням, сів на коня свого, кінь же змія, що вийшов, бив ногами і топтав, ставши на ньому всіма чотирма ногами. Тоді воїн Христовий Теодор мечем зранив змія і убив його, і сказав: "Дякую Тобі, Господи Ісусе Христе, що почув мене в годину цю і подав мені перемогу над змієм". Тоді вернувся дорогою своєю в мирі до полків своїх, радіючи і славлячи Бога. Чуючи про це, весь град євхаїтський і навколишній люд вийшли всі на поле те і, бачивши змія неживого, якого Теодор святий убив, дивувалися і взивали, кажучи: "Великий Бог Теодора!" Й увірувало в Христа бага то людей і воїнів багато і, охрестившися, стали всі одним Христовим стадом, і прославляли Отця, і Сина, і Святого Духа. Святий же Теодор, в Іраклійському граді живучи, проповідував Христа, істинного Бога, і багато з еллінів наверталося і ставало християнами. Щодня люди до хрещення святого приходили, і вже ледь чи не ціла Іраклія прийняла святу віру.

Про те все чуючи, нечестивий цар Ліциній вельми засмутився і послав із Никомидії, де сам тоді перебував, в Іраклію-град протикторів зі зброєносцями своїми, щоб Теодора Стратилата, взяши з честю, привели до нього. Коли вони досягли Іраклії, Теодор святий прийняв їх із почестями, частування велике їм влаштувавши і дари даючи як мужам царським. І кликали вони святого до Ліцинія: "Іди, — казали, — в Никомидію до царя, який любить тебе, чув-бо про хоробрість твою, про красу ж і премудрість твою, забажав вельми побачити тебе, хотівши достойними тебе вшанувати дарами і почестями". Святий же Теодор сказав їм: "Хай воля царська і ваша буде, лише веселімося і радіймо сьогодні та завтра і потім вчиним те, що належить вчинити". Коли минув третій день і вони переконували святого, щоб з ними йшов у дорогу до царя, Теодор святий не йшов і з присланих мужів царських деяких у себе затримав, инших же відіслав зі своїм до царя посланням, у ньому ж написав, що неможливо йому залишити град у той час, коли в народі трапляється збентеження: багато-бо, покинувши батьківських богів, поклоняються Христові і вже ледь чи не весь град, відвернувшися від богів, Христа славить, і під загрозою від'єднання Іраклії від царства Ліцинієвого. "Через те прошу, — казав, — царство твоє, потрудися сам, вийшовши, прийди, взявши зі собою богів великих. Це ж із двох причин: і щоб заспокоїти народ збентежений, і щоб зміцнити давнє до богів благочестя. Коли-бо сам з нами перед усім народом жертви їм принесеш, побачивши, що ми великим богам покланяємося, усі люди наслідувати нас будуть й утвердяться у батьківській вірі". Таке святий Теодор до царя Ліцинія написав послання, спонукаючи його, щоб в Іраклію прийшов. Хотів-бо святий у своєму граді страждати, щоб освятити його своєю за Христа кров'ю та инших у святій вірі щоб утвердити своїм страдницьким мужнім подвигом. Ліциній же цар, таке стратилатове послання прийнявши і прочитавши, зрадів і, не відкладаючи, взяв із воїнства свого мужів коло восьми тисяч і декого з никомидійських громадян сановитих і пішов, радіючи, в Іраклію з князями і боярами своїми, несучи зі собою великих ідолів богів, золотих і срібних. Тої ж ночі, коли молився святий, за звичаєм своїм, було видіння таке: здавалося, що дах хатини, в якій був, відкрився, і світло небесне, як вогонь великий, осяяло його, сходячи на голову його, і голос було чутно зверху, що говорив: "Дерзай, Теодоре, Я з тобою". І по голосі тому закінчилося видіння, і пізнав святий, що час прийшов страждати йому за Христа, і радів, веселячися духом. Чув же, що цар до града наближається, увійшов у внутрішню молитовну кімнату свою і помолився з плачем, говорячи: "Господи, Боже Всесильний, що всіх, які на милість Твою уповають, не покидаєш, але захищаєш їх, будь милостивий до мене і збережи мене від зваби ворожої Своїм захистом, щоб не впав я перед супротивниками моїми і щоб не зрадів ворог мій