Читати книгу - "Житія Святих - Квітень, Данило Туптало"

східного, разом і Божого. "Іде-бо, — казав, — гнів Божий на синів бунтівливих". Трималися ісповідання його п'ять єпископів руських: Косма Полоцький, Йоаким Турівський, Мануїл Смоленський, Євфимій Переяславський, Теодор Білогородський. Проте князь, щоб не бути осоромленим у своєму неправедному бажанні, не послухав блаженного Нифонта, але, що захотів, те і зробив з иншими, яких схилив собі, єпископами. І так велінням князя єпископи, що догоджали йому, Клима того головою мощів святого Климента Папи Римського (яку святий великий Володимир, прийнявши святе хрещення, приніс із Херсонеса як дар на благословення від єпископа Херсонеського) освятили замість благословення, яке мало бути від живого патріярха Константинограда, за радою Онофрія, єпископа Чернігівського. І сів неправедно Клим той на престолі архиєрейському митрополії Київської. Почав же примушувати цього блаженного єпископа Нифонта, щоб з ним служив Божественну Літургію, але ревнитель православ'я Нифонт святий сказав йому: "Тому, що не прийняв ти благословення від вселенського патріярха Константинограда, бо він не погоджувався на твоє освячення, так і нині за це саме діло не годиться мені служити з тобою". Тоді Клим, гніваючись на блаженного, намовив на нього князя Із'яслава і своїх прибічників, щоб у вигнання його послали. Князь же Із'яслав через те не відпустив блаженного до Новгорода на престол єпископський, а затримав його в Печерському монастирі як у місці вигнання. Проте блаженний перебував тут, вельми радіючи і дякуючи Богові, бо повернувся до безмовного свого життя зі святими.

Коли ж христолюбивий князь Георгій Мономахович Із'яслава Мстиславича переміг і князювання київське перейняв, тоді з великою честю відпустив блаженного в Новгород на престол. Новгородці, які були збентежені й відкинені, як вівці, що не мають пастиря, з радістю невимовною прийняли його. Тоді вселенський Константинограда патріярх, почувши про блаженного, яку мужність за законом показав, прислав до нього послання, прославляючи його у величі розуму й міцності і зараховуючи його до давніх святих отців, які твердо за православ'я подвизалися. Він же, патріярше благословення прочитавши, сильнішу ревність собі утверджував. Тому й не втратив достойної трудам своїм відплати від Ісуса, пастирів Начальника, що й блаженна його сповістила кончина, до сказання про неї ж перейдемо.

Через якийсь час після повернення свого в Новгород на престол почув блаженний цей єпископ Нифонт, що від все ленського патріярха з Константинограда іде на Русь митрополит Константин, аби Клима, митрополита Київського, несправедливо освяченого, який православних збентежив, скинути, самому ж зійти на престол. Тоді, радости духовної сповнившись, замислив собі дві речі разом сповнити: і від святителя благословення прийняти, і в обителі святій Печерській поклонитися Пресвятій Богородиці і преподобним отцям. З тої причини прийшов знову до града Києва і чекав приходу митрополита, який вийшов уже з царствуючого града, щоб точно його побачити. Живучи ж у Печерському святому монастирі, велику любов мав до Пресвятої Богородиці і до преподобних отців, і не через багато часу найшла на нього хвороба велика, яка передувала чесній перед Господом смерті цього преподобного. Тоді розповів братам дивне видіння, що перед трьома днями, коли розхворівся, бачив. "Коли я прийшов, — казав, — після утрені в келію, треба було трохи відпочити, зразу в легку дрімоту був зведений і ось опинився в церкві цій святій Печерській на місці Миколи Святоші. І молився багато зі сльозами до Пресвятої Богородиці, щоби бачити доброго будівничого, який і по смерті дбав про примноження чеснот в обителі своїй, — преподобного Теодосія. Тоді, коли зібралося в церкві братів багато, один з них підійшов до мене і сказав: "Чи хочеш бачити преподобного отця нашого Теодосія?" Я ж відповів: "Так, хочу, якщо це можливо, покажи мені його". Він же, взявши мене, ввів у вівтар і там показав мені святого Теодосія. Я ж, його бачивши, з радости прибіг, впав у ноги йому і поклонився до лиця землі. Він же, поставивши мене, благословив і сказав: "Добре прийшов, брате і сину Нифонте, відтепер будеш зі мною нерозлучно". Тримав же в руці згорток, коли ж я його попросив, віддав мені. Я ж, розгорнувши, прочитав, і було написано на початку так: "Це я і діти, яких дав мені Бог". "Коли це видіння було, я, — сказав блаженний Нифонт, — зразу отямився і нині знаю, що ця хвороба — відвідання мені від Бога". І так, похворівши тринадцять днів, усоп з миром у Господі місяця квітня у 20-ий день, у Світлий тиждень, в суботу. І покладено було тіло його чесно в печері преподобного Теодосія, духом же з тим же дароіменним преподобним стоїть перед престолом Владики Христа, де ж нерозлучно насолоджуються невимовних небесних красот, і про нас, дітей своїх, хай помоляться і прославляться разом, говорячи: "Ось ми і діти, яких нам дав Бог". Йому ж у Тройці нероздільній, славленому з Отцем, разом і Сином, і Святим Духом, належить всіляка слава, честь і поклоніння нині, і завжди, і навіки-віків. Амінь.

Місяця квітня на 9-й день

Страждання святого мученика Євтихія

Святий мученик Євтихій, у КесаріїКападокійській народжений і вихований, походив із чесного патриціянського роду, проводив непорочно у цноті християнській роки юности своєї, сивину маючи розуму і вік старости — життя чисте. Поєднався законним шлюбом із жінкою за царювання богопротивногоЮліяна Відступника, і ще не розійшовся шлюбний бенкет, як показав за Христом, Богом своїм, велику ревність і любов. Було-бо в граді тому капище нечистого ідола, його ж називали Тихис, тобто "доля, чи фортуна". Капище те відомим було, у ньому ж цар Юліян щодня приносив свої нечисті жертви, якщо був у Кесарії. Коли відбувався шлюб Євтихія, трапилося тоді й празнику нечестивому ідольському бути. І бачив Євтихій святий еллінів (їх же небагато вже в Кесарії було), які йшли з приношенням жертви до свого капища. Розпалився ревністю до Господа і, взявши зі собою багато християн, пішов і розбив ідолів та храм ідольський зруйнував до основ. Зразу ж про те сповіщено було цареві Юліяну, а святий Євтихій, бачивши, що має бути йому за те страждання, маєтки свої тим часом роздав убогим і приготувався до мученицького подвигу, у пості і молитвах перебуваючи. Цар же Юліян, коли почув про те, що сталося в КесаріїКападокійській зруйнування богів його храму, сповнився люті великої, гнівався не лише на Євтихія, а й на цілий град, і зразу звелів усіх чесних громадян схопити, з них же деяких смертю скарав, а инших у вигнання послав і маєтки їхні розграбував. Ще ж і у всіх церков кесарійських маєтки позабирав і клириків у