Читати книгу - "Одна ніч, Ясміна Лав"

   Сьогодні мені пощастило із завданням.
Випав PR-відділ. Я влилася в колектив одразу.
Найбільше мені сподобалася мила, рудоволоса дівчинка, на ім'я Настя. Вона працює тут два роки. 
І вже знає тут усе.

День пройшов дуже добре. Хоча було багато роботи – спілкування зі ЗМІ, відстеження відгуків від гостей готелю, просування інформації у соцмережі тощо. Але я навіть не втомилася... 
Цей день був для мене відпочинком від усього, що діється в моєму житті. Таке собі розвантаженням.
А ще – я вкотре переконалася у тому, що обрала правильну професію.

-Слухай, а давай посидимо десь, каву вип'ємо? Чи ти поспішаєш? - запитує Настя, коли ми вже збираємося додому.

Згадую про пропозицію Артура повечеряти і хочу відмовитися, але ...
Він же не з'являвся весь день ... І зараз його не видно. 
Можливо він передумав ....,?

-Давай ... Я тільки за.

Дівчина посміхається, і я роблю так само у відповідь. Зібравши свої речі, виходимо в хол. 
Там уже вся наша група.
Прощаємось і Оля, з ресепшена просить мене затриматись. Настя стоїть осторонь, і чекає, коли я закінчу розмову.

-Аліса, загалом тут така справа...
-Що трапилося?
Бачу що вона хоче про щось сказати, а швидше попросити.
Тільки не наважується.

-Завтра ввечері я маю працювати в казино. Як офіціантка... Але до мене мама приїжджає. 
Усього на два дні. І залишати її одну не хочу. А там же до третьої години ночі треба бути... Розумієш?
І ця робота для мене важлива... Там дуже добре платять.

Я вже розумію, що вона хоче сказати і посміхаюся дівчині.

-Я попрацюю за тебе.
- Що ,правда?
-Так, звичайно... Все добре.
-Спасибі, ти найкраща.
Оля посміхається та обіймає мене.

-Все гаразд? - запитує Настя, коли я повертаюся до неї.
-Так ... Оля попросила замінити її завтра увечері, у казино.
-Ти погодилася?
-Ну так ... А що такого? Проста робота офіціантки.
-Послухай ... Ти будь там обережніше. 
І ще... Менше у залі з'являйся.

Дивлюся на дівчину і не розумію... 
Про що мова?
Якось мені не подобається її погляд і це застереження.

-Добре, йдемо ...

Вирішаю поговорити на цю тему пізніше і не тут... 
Дивлюся на всі боки, чекаючи побачити знайоме обличчя, але Артура не видно. 
Мабуть, у нього справи...

-Це моє улюблене місце...

Ми з Настею заходимо в невелике, світле приміщення і мене відразу закутує почуття спокою та запах якихось квітів. 
Маленькі, красиві столики з дерева, на яких стоять невеликі вазочки з живими квітами, так і запрошують сісти. Стільці з м'якими подушечками. На стінах не великі полички, на яких розставлені баночки зі спеціями, вази з квітами, керамічний посуд та дрібнички з порцеляни. 
Біля високих, на всю стіну вікон стоять вази з квітами.
Я розумію чому дівчині так тут подобається.

Ми замовляємо капучіно та шоколадний десерт. Офіціантка усміхнена і спокійна дівчинка.
Через пару хвилин приносить наше замовлення, бажає приємного апетиту та йде.

Настя виявилася дуже цікавою співрозмовницею. Розповідала про свою сім'ю та будинок. І мене також слухала.
Потім небагато про хлопців поговорили.
Швидше про її хлопців...
Так, як мені те й розповідати нема про кого...

Повз думки згадую про Артура... І навіть усміхнутися захотілося.... Але ж він сьогодні весь день навіть не з'являвся...
Цікаво чому..?

- Чого задумалася? - запитує Настя.
-Так так .... Слухай, а що ти мала на увазі, коли говорила про казино в готелі?
І дівчина якось одразу заметушилася...
Почала крутитися на стільці.

-Ой, слухай... Щось ми засиділися... А мені ж додому треба... Я ж сусідці обіцяла...
Настя піднімається і просить рахунок.

Виходимо з кафе і вона поспішно прощається, ніби втікає.
Дивно все це. І мені стає не спокійно.
Але я вже пообіцяла Олі. 
Значить, піду.
   ***
Ранок почався чудово. 
Я прокинулася навіть раніше будильника і посмішка не сходила з мого обличчя, незважаючи на те, що вчора ми з Артуром так і не повечеряли.

-Мамочко, як ви там?
Вирішаю зателефонувати мамі, дорогою до готелю.
-Добре, доню. Ми вдома. Все гаразд. Чекаємо на тебе.

-Аліса, Аліса .... - чую голос братика на задньому фоні.
-Почекай, дам трубку Дімкові ,а то рветься тобі щось сказати.
-Добре, мамуль.
Я посміхаюся та прискорюю крок.

-Аліса, Привіт. - щебече Дімка.
- Привіт. Як ти, рідний?
-Так, добре, добре... Слухай, я це... Словом...
-Ну кажи ж .... - я точно знаю що він хоче щось попросити і сміюся.

-Можеш мені купити залізницю? - зовсім тихо вимовляє брат.
-Залізницю?
-Ну так .... Розумієш, до мене тут хлопці з класу приходили, провідати. І Ванька розповідав який йому тато поїзд купив... Я теж дуже хочу... - благально каже дитина.
-Я куплю, милий, куплю. Приїду на вихідні та привезу тобі.
-Урррааа!! Спасибі! Ти найкраща....

-Алісочка ... Ти не слухай цього шибеника. Сама напевно зовсім там нічого собі не купуєш.
- Мамочко ... Все добре. Скільки мені потрібно я купую ..... 
Гаразд ... Мені час. Я подзвоню ввечері.
-Добре, доню.

Входжу в готель і одразу бачу Артура, він стоїть біля ресепшена і щось каже дівчатам. 
Роблю кілька кроків і намагаюся пройти непоміченою...

-Привіт,Аліса -здоровається і посміхається мені Аня.
Чоловік відразу обертається і не зводить з мене погляду.

-Привіт .... - от дякую...
- Здрастуйте, Алісо. - каже Артур.

Так дивно чути, як він звертається до мене на ви.
Вітаюсь у відповідь і швидко йду до ліфта.

-Аліса .... - чую тихий голос Артура позаду.
Тільки цього не вистачало. Навіщо він іде за мною...?
Ще побачить хтось...

-Аліса стій....
Але я зупиняюся тільки біля ліфтових дверей.
Поруч стоїть хлопець із дівчиною і я посміхаюся. Наразі він говорити зі мною не буде. 
Та й що казати?
Ну, покликав на вечерю... Ну, не прийшов... І що? Я ж йому ніхто...