Читати книгу - "Час кохати, Ерін Кас "

— Хочу тебе, — кусає нижню губу. — Шалено, — попри свої слова, розриває поцілунок. — Але маю відвезти до гуртожитку, хоча кортить забрати до себе, — двома долонями повільно підіймається по спині. Реакція не змушує себе довго чекати, тілом пробігає гарячий імпульс. Я також хочу більшого. Саме з ним. І байдуже скільки часу ми будемо разом, це бажання сильніше за всі принципи. — Підемо, поки я не збожеволів? — прибирає руки.

— Так, — хриплю. У моїй голові ще ніколи не було стільки розпусних думок.

Саша переплітає наші пальці й повільно веде мене до авто. Коли сідаємо, розумію, що вже справді час. У сумці оживає телефон, але я ще в кімнаті поставила його на вібро, тому не зважаю. Не хочу ні з ким говорити. Це наш особливий час. Короткі миті, від яких вже не зможу відмовитись. Яких чекатиму з диким хвилюванням та нетерпінням.

До гуртожитку доїжджаємо надто швидко. Так не хочеться прощатись, аж серце крається…

— Поїдеш додому? — розвертається до мене.

— Так, — киваю засмучено. Як згадаю мамину істерику телефоном, навіть сумніваюся чи варто…

— Повернешся у неділю?

— Ввечері.

— Я подзвоню?

— Чекатиму, — нахиляюся, щоб поцілувати, а потім швидко виходжу і, не розвертаючись, прямую до гуртожитку.

Боляче прощатись. Всередині усе волає повернутись у його обійми, але я вперто переставляю ноги, обіцяючи собі, що наступного разу буду сміливішою.

Доброго недільного дня, мої любі! 

Дорогі вчителі, щиро вітаю вас з професійним святом! Успіхів та натхнення у вашій нелегкій, але дуже необхідній справі! 

Сьогодні у нас святкова знижка на історію Оксани Михайлівни, вчительки, яка дуже наполегливо тікала від свого закоханого учня)) Чи вдалося їй, читайте у книзі "Нічого особистого". 

Затишного дня! Нехай згинуть усі вороги! 

Ваша Ерін