Читати книгу - "Гвендолін, Олеся Лис"

Мило здається жорстким і неприємно пахне, але бруд відмиває чудово. Та я не крапельки не здивуюся, якщо разом з цим самим брудом у тутешніх жінок ще й шкіра злазить.

Кидаю скоса погляд на Санну, яка натирається таким же точно бруском, і тихо зітхаю. Сестра вікінга сама мене відвела в лазню і показала, як тут що влаштовано, не припиняючи собі бурчати під ніс, що така дикунка як я, мабуть, вперше бачить купальні. Образу я проковтнула мовчки і тепер ось, намилюючись, з тугою згадую рідний замок, наші купальні і ароматне ніжне мило, яке ми варили з мамою щороку. Я надавала перевагу лавандовому, а мама любила аромат троянд.

- Ну! Чого застигла, - знову бурчить Санна. - Скоро брат за тобою прийде, а ти ще не готова. Поспішай!

Від її окрику здригаюся і беруся швидко намилювати волосся. Відчуваю, що воно після такого відношення точно перетвориться на паклю. Добре, зараз коротке, я і думати боюся, що було б, залиш я колишню довжину... Руку даю на відсіч, що не розчесала б свою копицю після миття таким жахливим засобом.

- Пані Санна, - наважуюся на запитання, не забувши використовувати шанобливе звернення. - А хто у вас мило варить?

- Ніхто не варить, - повертається до мене дівчина, вичавлюючи з волосся воду. - Ми його на сусідній мизі купуємо або обмінюємо на щось.

Я закушую губу від хвилювання, не знаючи, що робити. З одного боку Санна сама мене питала, що я вмію робити, а з іншого, це ж вчора було…

- Говори! - наказує сестра Інвара, відразу ж помітивши моє хвилювання. - Я ж бачу, що ти хочеш щось сказати.

Вона, загорнувшись в простирадло, теж починає сумно розглядати пасма свого світлого волосся.

- Я вмію варити мило, - заявляю, твердо дивлячись на неї. І навіщось додаю. - І свічки робити. Від них світла більше, ніж від масляних світильників.

– Справді вмієш, - недовірливо мружиться Санна. - Хороше?

- Чудове, - киваю. - Мило можу з різними запахами робити, тільки квіти потрібні знайти... а для свічок віск потрібен або сало. Але віск краще, світла дає більше і не так коптить…

– Я подумаю, - прихильно киває дівчина. - Ти закінчила вже?

Я мовчки киваю, і, витершись простирадлом, загортаюся в нього так само, як це зробила Санна.

Одягатися доводиться в передбаннику, де ми завчасно залишили чисті речі. Сестра Інгвара швидко натягує сорочку і сукню а, побачивши, що я ще вожуся зі своєю сорочкою, заплутавшись в зав'язках на комірі, знову бурчить:

- Ох, і кумедна ж ти. Мені ніколи тут з тобою прохолоджуватися, треба за вечерею простежити. Жвавіше одягайся та йди до Інгвара.

- Добре... пані, - смиренно погоджуюся, внутрішньо киплячи від гніву.

Хіба я винна, що мотузка затягнулася на вузлик? Мені і самій стояти майже оголеною в прохолодних сінях не дуже і подобається.

Санна міряє мене незадоволеним поглядом, мабуть відчувши дещицю уїдливості в, на перший погляд, лагідному тоні, але нічого не говорить, хоча дверима навмисно голосно грюкає, сповіщаючи про свій відхід.

Сідаю на лавку і, нарешті, підчіплюю петлю пальцем. Ще хвилина, і в воріт тепер можна вільно просунути голову. Розгортаю простирадло і накидаю сорочку, але в цей момент відчуваю, як по ногах потягло прохолодою, викликаючи натовп мурашок. Невже хтось зайшов? Санна повернулася? Інші жінки вирішили після роботи привести себе в до ладу?

Швидко просовую голову в виріз і злякано застигаю. На мене важким немигаючим поглядом дивиться Сван. На його обличчі грають жовна, а на руках здулися вени. Здається, ще трохи і він схопить мене і повалить на лавку.

Тихо скрикнувши, хапаю сукню і притискаю її до себе, готова в будь-яку секунду кинутися навтьоки. Хоча куди мені тут бігти? Назад в саме приміщення лазні, з якого немає виходу? Або прослизнути повз варвара?

Ковтаю, відчуваючи, як від страху пересихає в горлі, і стискаю до побілілих кісточок сукню. Але вікінг раптово струшує головою, немов відганяючи ману, і робить крок назад.

- Проклята відьма – тихо говорить він крізь зуби і, повернувшись, стрілою вилітає з будівлі.

Мої руки безвільно падають, розтискаючи пальці з уже неабияк пом'ятим вбранням, але серце досі злякано б'ється десь в горлі. Що це зараз було? Навіщо він приходив? Чому вибіг, як ошпарений?

Питання, як бджолиний рій крутяться в моїй голові, але сама я від переляку не в силах зрушити з місця, продовжую сидіти на лавці, поки страх не проходить остаточно, а шкіра не покривається мурашками страху, показуючи, що мені давно пора одягнутися. Натягую сукню, і, застібнувши брошки на плечах, намагаюся розгладити прим'яту тканину долонею. Проте, не зважаючи на мої зусилля, вона все одно залишається негарною і пожмаканою. Як в такому вигляді постати перед людьми? Інгвар же велів гарно одягнутися…

У загальному залі панує метушня і веселощі. Чоловіки продовжують святкувати вдале полювання, але я, як не намагаюся, а знайти свого вікінга серед всіх інших не можу. Де ж він подівся? Та й Свана теж не бачу... Знову чимось незадоволена Санна кидає на мене чіпкий погляд, і вказує очима на коридор, що веде в кімнату брата. І я, не зволікаючи, вирушаю туди, побоюючись знову наштовхнутися на злого варвара.

Швидко проходжу коридор і завмираю у знайомих дверей, звідки чується неголосна чоловіча розмова.

- Інгваре, кажу тобі, вона загубить всіх нас – шипить змією Сван. - Ти прийняв її на ложі, спокусившись на миле обличчя, але вона не та ким здається, її серце настільки ж чорне, як і її волосся...

- Вона врятує нас усіх – перебиває Інгвар. У його голосі я точно чую ледь стримувану лють. - Так сказала Йорун.

- Інгваре, ти мені не чужий. Ми скоро станемо братами, але я бачу, що вона зачарувала тебе. Тебе та інших воїнів. Ви занадто м'які з відьмою!

- Не тобі, брате, вказувати, як мені поводитися з жінками – ледь не гарчить Інгвар. - Я вибачаю тобі ці слова лише тільки тому, що Санна тебе щиро кохає, а я бажаю їй щастя. Але надалі утримайся і подумай, перш ніж почнеш зводити наклеп на Гвендолін.