Читати книгу - "Подвійна заборона для мільярдера, Тала Тоцка"

Каріна

Він мене намалював.

Аааааааааааааа!

Мене ніхто ніколи не малював. Ніхто. І ніколи.

Що це може означати, хтось розуміє? Я зараз у принципі збита з пантелику.

Але ж навіть запитати немає в кого. І прочитати ніде.

Вибігаю зі спальні й вбігаю до кухні, притискаючи руки до грудей, ніби серце в грудній клітці утримую. А воно так скаче, що я не здивуюся, якщо вистрибне до дідька.

Сідаю за стіл, глибоко вдихаю носом, затримую дихання і видихаю через рот. Нерішуче дивлюся на холодильник, на плиту, а потім на телефон, що лежить на столі.

Марк Громов сидить голодний уже щонайменше кілька годин, тому нічого не трапиться, якщо Марк Громов поголодує ще трішечки. А от якщо я просто зараз не дізнаюся правду, мене рознесе на атоми.

Беру телефон і забиваю в гуглі «Якщо тебе намалювали, це...» Чекаю.

Гугл натужно обертає колечко очікування і видає через деякий час:

«Як тлумачити сон, у якому вас намалювали».

Ем... Це нібито не зовсім те, що я питала. Я не спала, Громов мені не наснився, і намальований портрет я тримала у своїх власних руках. Наяву. Але інших варіантів гугл не запропонував, тому відкриваю перший ліпший.

«Якщо хтось малює вас — у вас накопичилося багато нерозтраченого почуття, але ви не знаєте, куди його спрямувати».

Хм. Ну припустимо. А де конструктив? Де рекомендації, що мені з цим робити? Ні, це не підходить. Натискаю інше посилання.

«Снилося, що намалювали вас — ваші рідні почнуть до вас краще ставитися».

Безглузда маячня. Та мій тато якщо треба за мене вб'є. Без жартів. Не здригнеться ні на секунду.

Хіба можна ставитися краще? Клікаю на наступне посилання.

«Якщо у сновидінні ви позували художнику — то у вас скоро народиться дитина».

А ось це до чого? Це взагалі не в тему. Звідки в мене взятися дитині? І це, нагадую, тлумачення снів. А мій портрет досить таки реальний.

Бачу наступне посилання «Що значить якщо тебе пограбували уві сні?» і певний час героїчно борюся зі спокусою на нього клікнути. Але я знаю себе. Далі зачеплюся за якийсь відосик і прокинуся години за дві в пошуку розрекламованого серіалу.

Плавали, знаємо. Тому з деяким зусиллям закриваю гугл і відкриваю холодильник. Якщо Марк Громов вижив в аварії, буде дуже несправедливо, якщо він загине від голоду.

***

Вечеряти сідаємо на терасі. Янніс із Менелаєм давно закінчили роботу і пішли додому, з вулиці терасу не видно. Вона добре закрита деревами і виноградом.

Марк погоджується з моїми доводами і тепер сидить навпроти ситий і умиротворений. Злегка задумливий, ну так і обстановка у нас сприятлива.

Вечір сьогодні тихий і безвітряний. Голосно тріщать цикади, повітрям пливуть аромати олеандра і бугенвілії — у нас їх цілі зарості. Паркану за ними не видно, там з олеандра справжня жива огорожа.

— Як ти нас знайшла, Каро? — запитує Марк, відкинувшись на дивані. Я підливаю йому чай, і він вдячно посміхається.

— Ти мені подзвонив.

— Я? Я тобі дзвонив? — він дивиться недовірливо, і я поспішаю пояснити.

— Майже відразу після того, як зателефонувала я, і ти відповів, що у вас усе гаразд. Ви коли поїхали, я собі місця не знаходила. Мені все цей писк ввижався, і на душі було неспокійно. Ось і зважилася тебе набрати, — «а зовсім не через те, про що ти подумав, пихатий павич!» — Мабуть вас труснуло, телефон увімкнувся на автодозвон. Я побачила, що ти дзвониш, почула і...

— Отже, ти все чула? — задумливо запитує Марк. Закушую губу і з винуватим виглядом киваю.

Звісно, моєї провини немає, і Марк ні в чому не винен перед братом. Але ми з ним тут, сидимо і слухаємо як заходяться цикади, а він...

— І ти кинулася нас шукати? — Марк перший бере себе в руки.

— Так. Мені пощастило, що в тебе була ввімкнена геолокація.

Ми мовчимо під заливисте тріскотіння цикад. Я боюся сказати зайве, а Марк знову занурюється в себе. Мовчання стає нестерпним, і я першою наважуюся його порушити.

— Розкажи мені про себе, Марку.

Він дивиться на мене блискучими очима, підносить до губ чашку і робить ковток.

— Я не знаю, що тобі цікаво, Каро. Ти краще питай, а я відповідатиму.

— Гаразд, — я готова базікати про що завгодно, аби відволікти його від важких думок, — те що ти ходив до художньої школи, ми вже з'ясували. А чим ти ще захоплювався? Що ти любив?

Марк прикриває очі, немов силкується згадати, але можливо йому просто нудно зі мною, а ще хочеться спати. Настрій дає небезпечний крен і загрожує понестися під укіс.

— Я ходив на танці. Ще на теніс і на бокс. Але найбільше я завжди любив машини. Швидкість.

— Ти вмієш танцювати? — не приховую здивування, вмить забувши про те, що мій настрій збирався падати нижче плінтуса. — Правда?