Читати книгу - "Позбав мене від нареченого, сестричко, Ольга Обська"

Розділ-жарт. Новорічне інтерв’ю з героями роману

Друзі,

напередодні мого улюбленого свята вирішила взяти інтерв'ю у героїв роману. Ставила всім одне й те ж саме запитання: "Чого б ви побажали читачам з нагоди Нового року?"

Почати вирішила з Елізабет. Її було найпростіше знайти. Застала її в Лізиній кімнаті гуртожитку. Дівчина щойно повернулася зі студентських нічних посиденьок і приходила до тями. Навіть не уявляєте, якою вона виглядала схвильованою.

— Які враження від земного світу? — усміхнулася я.

— Очманіти! — видала Елізабет, але наступної миті наморщила лоба і винувато посміхнулася: — Я в тому значенні вжила слово?

Я підбадьорила усмішкою, показуючи, що у неї є очевидний прогрес в освоєнні сленгу. І якщо вже вона потихеньку освоюється, вирішила перейти до інтерв'ю.

— Елізабет, чого б ти хотіла побажати нашим читачам напередодні свята?

— Бажаю в новому році зустріти споріднену душу, знайти близького друга, друге я, з ким можна поділитися найпотаємнішим, хто зрозуміє і підтримає, хто завжди буде на твоєму боці і прийде на допомогу, що б не сталося.

Щирі зворушливі слова Елізабет стояли у мене у вухах, поки я долала нелегкий шлях до решти героїв роману.

Замок Брайана мене зачарував. Ніколи не думала, що така величезна кам'яна будівля може бути всередині настільки затишною. Але це, звісно, ​​заслуга Освальда.

До речі, його я знайшла у бальному залі. Він командував працівниками, які прикрашали замок до Нового року. Вони розвішували гірлянди з кольорових вогників і декорували величезну ялинку.

— Як вважаєте, мішури достатньо? — поцікавився Освальд, побачивши, що я милуюся його роботою.

— Цілком довіряю вашому смаку, — посміхнулася я і поставила зустрічне запитання: — Готуєте бальну залу до свята? Але ж у замку більше не влаштовуються карнавали.

— Я маю великі надії, що цього року традиція відновиться. Чи не так? — Він підморгнув мені і м'яко посміхнувся.

Нічого не пообіцяла. Ми обоє з Освальдом знали, що не все залежить лише від мене.

—Дасте невеличке інтерв'ю для наших читачів? — попросила я, коли він влаштував працівникам п'ятихвилинну перерву. — Хотіла б дізнатися, чого побажаєте їм у новому році.

— Хочу побажати найголовнішого — домашнього тепла та затишку. Нехай рідні стіни гріють і у свята, і у будні. А ще бажаю, щоб цього року вони відродили одну зі своїх старих добрих традицій або започаткували нову. Традиції — це те, на чому тримається світ.

Зігріта м'якою чарівністю Освальда, я вийшла з бальної зали і вирушила на пошуки Лаури. Здогадувалася, що та, як і раніше, проводить час на софі у вітальні, страждаючи від "перевтоми". І справді, застала її саме там.

— Леді Лауро, — я присіла поряд на стілець, — як самопочуття? Зможете дати невеличке інтерв'ю для читачів?

Вона підняла голову, обвела поглядом вітальню і, коли переконалася, що нікого, крім мене, в кімнаті немає, бадьоренько прийняла сидяче положення. Стражденний вираз обличчя змінився задоволеним.

— Інтерв'ю — це моя стихія. Я давала інтерв'ю всім столичним газетам і навіть столичному віснику, хоча, щоб потрапити на його сторінки, необхідно мати зв'язки у найвищих колах, — з нотками гордості заявила вона. — Я готова.

— Чого б ви побажали нашим читачам напередодні Нового року?

— Бажаю їм у новому році мати можливість частіше виходити у світ, а влітку неодмінно відвідати найкращий курорт. І нехай для досягнення мети у них завжди буде достатньо часу, а не лише один день, — вона подивилася на мене з легким докором.

Клац.

Я подякувала Лаурі за чудові побажання та вирушила на пошуки Лізи. Варто мені було вийти з вітальні, одразу ж натрапила... ні, не на неї, а на колоритну парочку медиків.

— Ви знову заблукали? — поцікавилася я. — Провести?

Я підхопила їх під руки, і ми пішли коридором. Мені навіть не довелося просити про інтерв'ю. Лікар сам виявив ініціативу — вирішив поділитися міркуваннями з приводу свята, що наближається.

— Коли черговий виток нескінченного часового циклу неминуче наближається до кінця, будучи одночасно й початком, кожному індивіду властиво будувати умоглядні віхи ідеалізованого недосяжного, яке волею долі чи цілеспрямованим втручанням вищих сил може бути втілене в реальність.

На жаль, мені не завжди вдається вловити глибоку думку, яка неминуче закладена в кожному висловлюванні лікаря. На щастя, його слова щоразу охоче розшифровує медсестра:

— Бажаємо, щоб у новому році у кожного збулося заповітне бажання, — з усмішкою пояснила вона.

Ми опинилися біля Лізиної кімнати. Медики рушили далі коридором, а я постукала у двері. Відкрила мені Міранда. Завжди з легкою заздрістю дивлюся на її комбінезон із десятком кишень. У моїх джинсах лише дві.

— А ми вже знаємо про інтерв'ю, — м’яко пробасила вона, запрошуючи увійти. — Я підготувала привітання для читачок. Бажаю їм вірити у свої сили! Не боятися будь-яких випробувань, нехай краще випробування їх бояться! — задерикувато посміхнулася Міранда. — Вважаю, що ми, жінки, є двигунами прогресу.

— От я повністю згодна, — підключилася Ліза.

Вона стояла біля дзеркала і дивилася на своє відображення. На її добродушному обличчі промайнув хитрий вираз.

— Я тут дещо задумала. Але мені б переодягтися.

— Знову? А тепер у що?

Ліза вирішила тримати інтригу, тому замість того, щоб відповісти на моє запитання, відповіла на запитання інтерв'ю.

— Бажаю читачам у новому році веселих пригод, нових зустрічей та нових друзів! Нехай рік буде яскравим та щедрим на маленькі та великі приємні сюрпризи! І нехай у кожного відкриється новий несподіваний дар!

Я йшла з кімнати дівчат у піднесеному настрої. Мені залишалося взяти інтерв’ю лише в останнього героя — Брайана. І я вирушила… не питайте куди. Місце, де він зараз знаходиться, пов'язане з тією таємницею замку, яку він зібрався розкрити Лізі, щоб вона зробила з неї сенсацію. І, самі розумієте, я не можу проговоритися раніше, про що мова.