Читати книгу - "До зустрічі з тобою"

Він завагався. Там, де його шия раніше була прикрита волоссям, шкіра була особливо бліда. Вона була м’яка, біла й здавалась якоюсь незахищеною.

— Послухайте, вибачте мою сестру. Вона була… була дуже засмучена, але це не дає їй право говорити грубощі іншим. Іноді вона надто прямолінійна. Вона не розуміє, як це дратує людей. — Він зупинився. — Мабуть, саме тому їй подобається Австралія.

— Ви про те, що там вони кажуть одне одному правду?

— Що?

— Нічого. Підніміть голову, будь ласка.

Я швидко обрізувала й причісувала волосся, методично працюючи над його головою, допоки волосинку до волосинки не було підстрижено і все навколо його ніг не було всипане ними.

Надвечір мені стало все зрозуміло. Поки Вілл дивився з батьком телевізор, я взяла аркуш паперу з принтера, ручку зі склянки на вікні в кухні й написала все, що хотіла сказати. Я згорнула аркуш, знайшла конверт і залишила його на кухонному столі, адресуючи матері Вілла.

Коли я виходила, Вілл розмовляв з батьком. Ще й більш від того, він сміявся. Я зупинилася в холі із сумкою на плечі, прислухаючись. Чому він сміється? Що могло його розвеселити, якщо це лише справа кількох тижнів і він піде з життя?

— Я йду, — крикнула я через поріг і пішла.

— Заждіть, Кларк… — почав він, але я вже зачинила за собою двері.

Під час короткої поїздки в автобусі я думала, що скажу батькам. Вони розлютяться, що я покинула, як вони думали, ідеальну та добре оплачувану роботу. Після першого шоку моя мати буде співчувати й захищати мене, стверджуючи, що це було занадто. Батько, мабуть, запитає, чому я не беру приклад із сестри. Він часто питає про це, хоч я не належала до тих, хто зруйнував своє життя вагітністю й вимагав від родини фінансової підтримки та допомоги в догляданні дитини. У нашій хаті не годилося говорити таке, бо моя мати вважала, що це все одно що стверджувати, буцім Томас не був дар від Бога: усі діти — Божий дар, навіть ті, хто вживає слово «недоумок» і чия присутність означає, що половина потенційних годувальників у нашій родині не може знайти собі гідної роботи.

Я не могла сказати батькам правду. Хоч я й не була нічого винна ні Віллові, ані його родині, а проте не хотіла, щоб їх тривожили допитливі сусіди.

Усі ці думки метушилися в моїй голові, коли я вийшла з автобуса й пішла пагорбом униз. Дійшовши до рогу нашої вулиці, я почула крики, відчула слабку вібрацію в повітрі й нараз про все забула.

Невеликий натовп зібравсь навколо нашого будинку. Я поквапилась, побоюючись, чи не сталося чогось, але потім уздріла моїх батьків на ґанку й зрозуміла, що це був не наш будинок. То була остання з довгої серії маленьких воєн, що характеризували подружнє життя наших сусідів.

Ричард Гришем не був найвірніший чоловік, і це не було новиною для сусідів. Та, беручи до уваги сцену в саду, це було новиною для його дружини.

— Ти думав, що я дурна?! Вона була в твоїй футболці! У тій, що я замовила тобі на день народження!

— Дитинко… Димпно… це не те, що ти думаєш.

— Я зайшла по твої кляті яйця по-шотландському. А там вона, у футболці! Безсоромна! Я ж навіть не люблю яйця по-шотландському!

Я вповільнила ходу, пробираючись крізь невеликий натовп до наших воріт і спостерігаючи, як Ричард ухиляється від dvd-програвача. Слідом за ним полетіла пара черевиків.

— І давно вони так?

Моя мама в охайно зав’язаному фартуху розняла руки, складені на грудях, і подивилась на годинник.

— Добрих три чверті години. Бернарде, як думаєш, це добрих три чверті години?

— Це вже як рахувати. Від того часу, як вона викидала одяг, чи з моменту, коли він вернувся й застав це?

— Я б сказала, відтоді як вона повернулась.

Батько взяв це до уваги.

— Тоді насправді близько півгодини. Вона викинула доволі багато речей протягом перших п’ятнадцяти хвилин.

— Твій тато каже, що цього разу вона його прожене, він побореться за Ричардові електроінструменти «Блек-енд-Декер».

Натовп збільшився, а Димпна Гришем показала, що не збирається складати зброю. Навпаки, знать з усього, її підбадьорювало збільшення кількості глядачів.

— Можеш забрати для неї свої брудні журнали! — кричала вона, викинувши стіс журналів з вікна.

Це викликало пожвавлення в натовпі.

— Побачимо, чи їй сподобаються твої недільні посиденьки з ними у вбиральні на піввечора! — Вона зникла, а потім знову з’явилась і висипала брудний одяг з кошика на газон. — І твої брудні труси. Побачимо, чи вважатиме вона тебе й далі — як там?.. гарячим жеребцем, коли їй доведеться прати їх для тебе щодня!

Ричард марно збирав докупи свої речі, коли вони падали на газон. Він викрикував щось, але серед загального галасу та свисту важко було зрозуміти, що саме. Ненадовго визнавши свою поразку, він пробрався крізь натовп, відчинив автівку, кинув свої речі на заднє сидіння й, штовхнувши, зачинив дверцята. Дивно, що нікого не цікавила його брудна білизна, а от колекція дисків та відеоігор мала попит.

Бах! На стежку впав стереоприймач. На якусь мить залягла тиша.

Він приголомшено подивився вниз, а потім угору.

— Ти — божевільна сучка!

— Ти спав з цією сифілітичною косоокою, схожою на троля лахудрою з гаража, а мене називаєш божевільною сучкою?!

— Бернарде, хочеш чаю? Ніби холоднішає, — поцікавилась моя мати, повернувшись до батька.

— Гарна ідея, кохана. Дякую, — відповів мій батько, не зводячи очей із сусідніх дверей.

Коли моя мати зайшла в будинок, я помітила автомобіль. Це було так несподівано, що я спершу не впізнала його: «мерседес» місіс Трейнор, темно-синій, компактний, з низькою посадкою. Жінка пригальмувала, визираючись на сцену на тротуарі, й завагалася на мить, перш ніж вийти з автомобіля. Потому стала роздивлятися будинки, мабуть, перевіряючи номери. Коли ж побачила мене.

Я зійшла з ґанку й попростувала стежкою вниз, перш ніж тато встиг запитати, куди я йду. Місіс Трейнор стояла поруч із натовпом і дивилась на цей хаос, немов Марія-Антуанетта — на бунтівних селян.

— Сімейна сварка, — сказала я.

Вона відвела погляд убік, ніби засоромилась, що її помітили під час споглядання чогось неподобного.

— Я бачу.

— Досить конструктивна за їхніми стандартами: вони ходять до сімейного консультанта.

Її вишуканий вовняний костюм, перли та дорога зачіска вирізняли її посеред людей, які були вдягнені у спортивні штани та яскравий дешевий одяг з мережевих крамниць. Місіс Трейнор здавалася навіть