Читати книгу - "Мільйон на рулетці"

Я налив собі півсклянки горілки, настояної на журавлині з далеких заполярних боліт, і випив. Мишко, який давно знав усі мої звички, запитав:

— Придумав?

— Атож, — відповів я.

— Вітаю, — щиро сказав Толя, не знаючи про що йдеться.

«Малий Діамант — 1» зустрів нас запальним регі: «Мамо, ми їдемо на Джамайку, вирощувати траву для куріння».

Ми вийшли з машини і піднялися на ґанок між двома кам’яними нереїдами, що підтримували мідні хащі зі штучним плющем.

— Наша установка проста, — потішалися рок-музиканти, — спека, сафарі або війна.

— Потанцюємо? — запитав Мишко офіціанточку, яка проходила повз нас.

Та усміхнулася, кліпнула довгими віями і пішла далі. А ми поміняли фішки.

В ігровому залі, напівпорожньому, охолодженому кондиціонерами, був запах кави, яку пили круп’є перед початком роботи, і диму першої дамської сигаретки.

Гравців було з десяток, не більше. Уже потім, ближче до десятої вечора, їхня кількість збільшилася майже втричі, але ажіотажу не було. Гра відбувалася в досить незвичний час. Незважаючи на силу-силенну ілюмінаційних вогнів вивісок кафе, у мертвий сезон Велике Курортне Місто поверталося до своєї патріархально-класичної провінційності, і тому вечір наставав тут о двадцятій нуль-нуль, а о дванадцятій більшість його жителів уже спали.

Гру починали о шостій вечора, і рідко хто закінчував її пізніше, ніж о першій ночі.

Гравців було небагато, тому круп’є та офіціанти рухалися неквапливо.

Ми сиділи край столу, якраз біля «хаотичних дюжин», вдаючи туристів, які абсолютно не розуміються на грі: програли перші п’ятдесят гривень, поміняли їх на найдрібніші фішки.

Ми грали і спостерігали за тим, як час від часу круп’є штовхають стіл, щоб скерувати кульку в потрібне гніздо. Причому робили вони це настільки спритно, що навіть сік у поставлених нами замість індикаторів келихах залишався нерухомий.

— Досить хвацько, — сказав Мишко, коли ми програли ще одну ставку.

І, немов почувши його слова, круп’є дали нам виграти. Але варто було мені поставити всі виграні фішки на одне число, як круп’є, один із тих, які обслуговували наш стіл, штовхнув його, і я програв.

— Почнемо? — уважно дивлячись на попільничку, запитав Мишко.

— Авжеж.

Я поставив на «два». Поставив одразу вісімнадцять фішок, і саме тієї миті, коли круп’є мав штовхнути стіл, Мишко взявся за його краї і притиснув до підлоги. Та так, що круп’є забив коліно, ударившись ним об нерухомий моноліт, яким став стіл.

— Виграло «два», «чорне».

— Правильно, — сказав я і, не дивлячись на Мишка, запитав: — Не важко?

— Ні, — сказав він, знову беручись за край столу.

Ми знову виграли. І так кілька разів поспіль. Потому дали круп’є відіграти в нас пару дрібних фішок, щоб у найближчі дві години в основному вигравати.

— Чудова гра, — сказав Мишко, посилаючи круп’є п’ятдесятидоларові фішки.

— Спасибі, — відповів розпорядник гри.

Гроші нам поміняли без жодного заперечливого слова. Однак коли ми приїхали до «Золотого Хвилеріза», там уже нікого з гравців не було, а круп’є натягали на столи матер’яні чохли.

Побачивши нас, один із них запропонував нам зіграти, але ми відмовилися: нерозумно обігрувати казино, коли в ньому немає відвідувачів, і вся увага круп’є, менеджерів і охорони спрямована виключно на двох клієнтів.

— Коли ви почнете завтра? — запитав Мишко.

— О шостій.

— Тоді до завтра.

Ми повернулися до кемпінгу, підрахували гроші — п’ятдесят шість тисяч чотириста вісімдесят шість.

Я віддав частину з них Мишкові:

— Твоїй дівчинці.

Завтра наставало «перше число кожного місяця».

Коли ми наступного дня прийшли в «Хвилеріз», там було гучно і весело. У ресторані на першому поверсі якісь місцеві багатії, які збили кругленьку суму, торгуючи смоквами і займаючись погодинною орендою педальних катамаранів, святкували весілля своїх дітей. Майже всі офіціанти і вся охорона крутилися навколо них.

В ігровому залі було десь десятеро відвідувачів, не більше. Час від часу сюди заходили п’яні гості, оглядали столи, зрідка робили ставки і йшли до ігрових автоматів чи більярду, де все було набагато простіше і зрозуміліше.

Мишко приїхав у казино першим. Ми з Яною — через півгодини після нього. Вдень ми відвідали кілька магазинів і придбали для нашої проституточки новий одяг. Коли вона скинула пальтечко, то мала досить ефектний вигляд: чорна сукня обтягувала тендітний стан, пишне волосся було зібране у вузол, а кольє поблискувало на довгій шийці. Мене тішило те, як дивився на Яну офіціант, підсуваючи їй табурет. Мені було приємно поруч із нею.

Вона не курила, тому для того, щоб дівчина могла якось розважитись, я замовив для неї коктейль, прикрашений парасольками, кульками і шматочками екзотичних фруктів.

Мишко грав. Грав і програвав, бо в «Золотому Хвилерізі» рулетки мали рухливі гнізда. На початку гри всі вони перебували в нормальному положенні. Але як тільки більшість ставок була зроблена, круп’є починав крутити колесо і піднімав одне з гнізд. Саме в нього потрапляла кулька.

Ще на початку гри я дав зрозуміти круп’є, що не робитиму великих ставок, оскільки не вмію грати