Читати книгу - "Бабай"

Пліньк!.. — знову коротко дзенькнув дзвіночок.

Я УСЕ ЩЕ ТУТ ДРУЖЕ Я ВМІЮ ЧЕКАТИ В НАС ПОПЕРЕДУ БАГАТО ЧАСУ

«Колись він усе одно добереться до мене», — з жахом подумав Назар.

«Сторож» його не зупинить.

Кілька хвилин тривало чергове затишшя.

Назарові закралася підозра: що, якщо чудовиську вдалося відчепити дзвіночок, позбавивши «сигналізацію» голосу?

Він обережно перебрався на краєчок ліжка і, перехилившись через спинку, зазирнув униз. Дзвіночок, як і раніше, висів на місці. Назар зітхнув із полегшенням — ні, звісно, щоб дотягтися до нього, монстру довелося б наробити значно більше шуму, яким би хитрим і гнучким він не був.

— Що, не вдалося? Ось тобі! — тріумфально посміхнувся Назар і навіть тицьнув дулю між ніжками ліжка, щоправда, швидко відсмикнувши руку назад. — Отримуй, гнидо смердюча! — його раптово заполонила нестримна радість, що відтіснила страх кудись далеко-далеко.

Дзвіночок знову смикнувся: пліньк-пліннньк!..

Але тепер Назара це тільки ще більше розвеселило.

— Ну, давай, давай! Як успіхи, виродку? Давай ще! Щось не виходить, опудало горохове? Давай! Спробуй дістати!

Пліньк-пліньк-пліннн-нь!.. — відповів дзвіночок, цього разу вже значно енергійніше.

— Ой!.. — ліжко під Назаром затремтіло і злегка зрушило з місця, по днищу зі скреготом дряпанули пазурі. — Що, не дістаєш? Тягнися сильніше! Тягнися, пико волохата!

Ліжко затряслося не на жарт.

— Що, лапи закороткі? — реготнув Назар, уже зовсім забувши про свій недавній страх. Тепер йому було страшенно весело, скажено весело, навіть якось лякаюче весело.

— Давай, опудало! Гівноїд поганий!

Пліньк-пліньк-пліньк!..

— Давай! — Назар навіть не помітив, що, остаточно ввійшовши в раж, сміється на повен голос. — Ну що! Не щастить, макако?

Було чутно, як, уже не приховуючи своєї присутності, під ліжком вовтузиться хтось великий, навіть величезний — Назар без зусиль розрізняв сухе сопіння.

Дзвіночок буквально шаленів…

— Давай! Ну так… — Назар раптом затих, миттю втративши свою нездорову веселість.

Щось відбулося.

Здається… якийсь новий звук?

І от знову.

Наче лопнула струна.

Назар переповз на середину ліжка і тільки зараз помітив, що воно вже давно стоїть нерухомо. «Сторож» теж чомусь мовчав. Назар мерзлякувато зіщулився, його пробрав озноб. Страх повернувся. Недавня божевільна скачка на ліжку здавалася сном. Невже все це щойно відбувалося?! — йому просто не вірилось.

Зуби застукали, як кастаньєти, — чи то від холоду, чи то від раптово жаху, а може, і від того, і від іншого разом. Назар укрився з головою, щоб зігрітися, але відразу ж підскочив, тому що десь під ним знову лопнула невидима струна.

Ніби божевільний басист розмірено рвав струни своєї гітари…

До Назара раптом дійшло! Якщо цієї миті він не кинеться в туалет, то напустить прямо в постіль.

Туон-нг!.. — лопнула нова струна, і його сечовий міхур ледь не протік.

Назар якусь частку секунди прикидав, як спритніше зіскочити з ліжка — і як найдалі від нього приземлитися, щоб монстр не встиг ухопити його за ногу, — потім зістрибнув і помчав до вбиральні.

Ще на шляху туди до нього дійшло, що ті звуки могли означати єдине — чудовисько рвало нитки…

Михайло Левшиць піднявся на лікті, сонно кліпаючи очима.

Йому здалося, що з кімнати Назара донісся якийсь приглушений дзенькіт. Дійсно, — нагадав він собі, — це той дзвіночок, який хлопчина підвісив у ногах ліжка. Від цієї… як її?., саморобної сигналізації на чудовиськ. Але чи не запізно для ігор?

Щось тут не так.

Левшиць опустив ноги на підлогу і знову прислухався. Може, почулося? Та ж ні, не почулося — ось знову теленькає. Звичайнісінький дзвіночок, такі використовують для рибалки. Не надто й мелодійний, якщо чесно. Дивно, що він узагалі його почув крізь сон — у новій квартирі цілком пристойна звукоізоляція. Якби не повна тиша в будинку… А це що? Голос Назара? Чи то плаче, чи то сміється…

Дивно, чорт забирай!