Читати книгу - "Мудакам тут не місце"

постояти за себе. Колись я працювала у соціальній службі, де був затятий деспот, відставний армійський майор, який відзначався майстерністю три шкури дерти з тих, хто виявив хоч якусь слабкість, невпевненість або нерішучість. Він кілька разів намагався проробити це й зі мною. Одного дня, дуже розлютившись через його чергові випади, я просто подивилася на нього крижаним поглядом і сказала, що якщо він будь-коли ще розмовлятиме зі мною таким чином, я поставлю його на коліна, і мені не за те платять, щоб я терпіла наругу, образи чи будь-яке інше лайно від нього. Я ніколи більше не піддавалася його нападкам. Він уторопав мій натяк.

Ця читачка ГБО виявила багато відваги. Менш ризикована стратегія — спостерігати, що відбувається, коли інші мають мужність повстати проти місцевого мудака. Коли, як у цьому випадку, зарозумілий хам відступає, це означає, що ваші шанси на маленьку перемогу зростають, і якщо разом із пригнобленими колегами ви згуртуєтеся проти кривдника, він чи вона може змінити свою поведінку або, ще краще, залишити компанію назавжди.

Висновок: можливо, ви й здатні витримати це, та чи дійсно ви у пастці?

Якщо ви змушені працювати з мудаком або, ще гірше, з цілою купою мудаків, існують способи обмежити їхню шкоду. Ви можете захистити ваше тіло і розум за допомогою реструктурування (рефреймінгу) жорстокої поведінки як чогось, що не є вашою провиною і не зникне під дією чар, а також навчившись не зважати на тих негідників та їхню мерзенну організацію. Крім того, ви можете здобувати невеличкі перемоги: боротися в тих маленьких битвах, де ви маєте хороші шанси на виграш. Ці скромні перемоги допоможуть вам набути почуття контролю за ситуацією і просто трохи поліпшити атмосферу. І якщо ви продовжуєте поступове підривання позицій мудаків, та ще й інші колеги приєднуються до вашої боротьби, становище може значно поліпшитися для кожного в довгостроковій перспективі. Я написав цей розділ, бо багато людей через фінансові чи особисті причини дійсно потрапляють в пастку з купою мудаків, не маючи негайних шляхів для відступу. І, звісно ж, ми всі час від часу змушені стикатися з мудаками.

Однак існує також ще й інший бік цих ідей. Вони можуть забезпечити лише мінімально достатній захист (або, ще гірше, підживити ілюзію захисту) для уникнення необхідності виплутуватися з безперервних принизливих ситуацій, навіть коли вони мають варіанти відступу. Мене, між іншим, стурбувала розповідь Джеррольда у книжці «Робота» про постійну наругу, яку він терпів від Бреда, виконавчого продюсера, якому асистував. Побоююся, що вражаюча витривалість і самовладання Джеррольда були неправильно витлумачені Бредом: буцім образи і навіть фізичні нападки на підлеглих — цілком прийнятна річ, бо ж він — така багата і впливова людина, яка робить таку важливу справу. Джеррольд пожартував, що він, імовірно, працюватиме на Бреда, поки з ним не станеться нервовий зрив — сумна думка, бо звучить дуже правдиво. Гіркі наслідки полягають у тому, що коли ви схожі на Джеррольда і, можливо, досить майстерні у зниженні ваших очікувань та знаходите розраду в найменших перемогах, це може втримати вас від втечі від образливого боса чи організації з ворожою атмосферою.

З іншого боку, можливо, Джеррольд був би й не проти підхопити отруєння мудаками, якщо це допомогло б йому стати таким самим багатим, впливовим і знаменитим, як його бос. Я вважаю, що бути цілковитим мудаком у будь-якому разі аморально. Я їх терпіти не можу і соромлюся (майже завжди), що деколи чинив як один із них. На жаль, мудаки завдають набагато більше шкоди, ніж користі, але у наступному розділі йтиметься про те, що в поведінці мудака існують і позитивні аспекти.

Розділ 6. Чесноти мудаків

Я не хотів писати цей розділ. Та дехто з моїх найближчих і найрозумніших друзів продовжував наполягати, що це необхідно зробити. Вони переконували мене в тому, що книга буде наївною і неповною, якщо я не розповім про позитивні аспекти поведінки мудака, які постійно наводили мені промовисті приклади людей, які, схоже, досягали успіху саме тому, що вони — сертифіковані мудаки.

Експонатом № 1 був Стів Джобс, генеральний директор «Еппл», колишній генеральний директор компанії «Піксар» і найбільший акціонер «Діснею» (після продажу «Піксара» компанії «Дісней»). Іноді здається, ніби його повне ім’я — «Стів Джобс, той мудак». Я ввів слова «Стів Джобс» і «мудак» у пошук на «Ґуґл» і отримав 89 400 відповідностей. Також я попросив декого з інсайдерів назвати найдеспотичніших (за їхніми припущеннями) лідерів у сферах розваг і високих технологій, щоб мати кількох «мудаків для порівняння», бо компанії Джобса працюють саме в цих сферах. Майкл Ейснер, колишній генеральний директор «Діснея», згадувався постійно, однак заґуґливши комбінацію слів «Майкл Ейснер» і «мудак», я отримав порівняно незначні 11 100 відповідностей. І в галузі високих технологій ім’я сумнозвісного своєю важкою вдачею голови ради директорів і колишнього генерального директора «Оракла» Лері Еллісона у поєднанні зі словом «мудак» видало нікчемні 750 відповідностей.

Найбільш моторошні та найкурйозніші історії надходять безпосередньо від людей, які працювали на Джобса. Журнал «Вайред» 2003 року підвів підсумки зустрічі 1300 колишніх співробітників «Еппл», відзначивши, що навіть незважаючи на відсутність Джобса на цій зустрічі, він був головною темою обговорення. Особливо багато байок розповідали про його тиради й істерики. За словами одного з учасників зустрічі, «у кожного була своя історія із серії “Стів Джобс — ще той мудак”». Як викладач Стенфордської інженерної школи, що стоїть поряд із офісною будівлею «Еппла», упродовж багатьох років я сам не раз чув такі історії. Візьмімо до прикладу менеджера, з яким я розмовляв (за кілька днів після того, як це сталося) про істерику Джобса у його комп’ютерній компанії «НеКсТ», що нині вже вийшла з бізнесу. Цей менеджер розповів мені, що Джобс почав верещати, ремствувати і погрожувати, бо колір нових фургонів «НеКсТ» не точно відповідав тому відтінку білого, в який була пофарбована будівля виробничого цеху. Щоб заспокоїти Джобса, менеджери технологічного відділу «НеКсТ» мусили витратити дорогоцінні години робочого часу (і тисячі доларів), щоб фургони перефарбували точно в такий самий відтінок.

Проте люди, які розповідають ці історії, стверджують, що Стів Джобс був одним із найбільш щедро обдарованих багатою уявою, рішучих і переконливих людей, яких вони будь-коли зустрічали. Вони визнають, що він надихав своїх працівників на вражаючі звершення і творчий підхід до роботи. І всі вони вважають, що хоча його істерики і злостива критика зводили з розуму людей навколо нього і змусили багатьох залишити компанію, проте вони є важливою частиною його успіху, особливо його прагнення до досконалості і невтомного палкого бажання виробляти гарні речі. Навіть ті, хто найбільше зневажали його, запитували мене: «То що, хіба не доводить Джобс, що деякі мудаки варті клопотів?».

На мою думку, як каже прислів’я, для такої забави шкода й світла світити, тобто працювати на Джобса чи ще на когось на зразок нього не варто. Та я зрештою переконався: наївним було би вважати, що мудаки завжди приносять більше шкоди, ніж користі. Отже, цей розділ присвячено позитивним рисам мудаків. Остерігайтеся, однак, бо ці міркування мінливі й небезпечні: