Читати книгу - "Як правильно з'їхати з глузду, або посібник з божевілля, Сергій Інший"

Після лікування, Назар змирився з думкою що він дійсно був душевнохворий, але десь в глибині його голови, в сейфі думок під сімома замками він тримав свою ідею фікс, але думки про те, що пора будувати своє життя і взагалі жити по новому потроху витісняли її і ховали глибше, так глибоко що він інколи і сам не міг до неї дістатись.

– Іди вечеряти. — почувся крик матері з кухні. Він повільно спустився сходами проводячи рукою по стіні в намаганнях відчути реальність сьогоднішнього дня.

— То коли ти повернешся на роботу? — запитав Тимофій, він не змінив свого ставлення до Назара, але зважаючи на обставини тримав своє невдоволення при собі.

— Тимофію! Він щойно повернувся, йому треба відпочити, йому треба звикнути до… — вона затнулася, коли Назар ще був у лікарні вони часто говорили про нього, про смерть його дружини, про його шизофренію, і називали все своїми іменами, але зараз вона боялася вимовляти це в слух при синові, адже ніхто не міг знати як він зреагує.

— Усе нормально, мамо, не хвилюйся. Я завтра піду на стару роботу, мені там добре платили, хотілося б продовжити, шансів звісно мало що мені дадуть попередню посаду, але я спробую їх вмовити взяти мене, навіть якщо це буде робота кур’єра.

— Ти не будеш кур’єром синку, в тебе все вийде, ми в тебе віримо.

«Та невже, ви тільки й чекаєте коли я звідси звалю».

— Дякую, мені дуже приємна ваша підтримка.

Усе повернулося на свої місця, вони знову брехали один одному про любов сина й матері. Лишень Тимофій не прикидався, він бачив їх фальш, і розумів це, та після численних сварок з Марією тримав це при собі. Повечерявши Назар пішов до своєї кімнати, розстелив ліжко, прийняв душ, та ліг у ліжко. Завтра перед ним постане важкий день, потрібно влаштуватись на стару роботу, важко буде стерпіти реакцію оточуючих на його лікування в божевільні, та і це станеться лише в тому випадку якщо його візьмуть.

* * *

— Вставай, скільки можна спати, ти на роботу запізнишся. — кричала його мати, Назар відкрив очі, піднявся з ліжка та пішов до вбиральні.

«Чому я маю спізнитись на роботу?», подумав він. Обличчя його набуло ознак невиразного сумніву, перше що він помітив, це те що вчора його зубна щітка була зовсім інша. Він вийшов з кімнати, оглянув усе довкола. Це трапилося знову. «Тепер я все зроблю по іншому», він розумів що йому не вдасться сховатись у цьому місті. Назар дочекався поки в будинку нікого не залишиться та почав збирати речі, в свій рюкзак він поклав те що знадобиться йому для нового життя. Дістав із шафи ще дві дорожні сумки які не планував тягнути із собою, вони потрібні були йому для того, щоб скласти туди найцінніше речі в будинку, в його кімнаті нічого такого не було, хіба що його телефон, адже більше він йому не знадобиться. В спальні матері, десь поміж рушників йому вдалось знайти конверт з готівкою, там було небагато, тисяч п’ятнадцять, та йому вистачить, в комоді були прикраси які він теж забрав, ноутбук Тимофія, якісь статуетки, з кухні він взяв блендер, та ще якийсь посуд який здався йому цінним, декілька книг з вітальні, настільні лампи. Усе це добро вмістилось в одну сумку, набивати іншу він вже не хотів. Але якщо він так просто покине цей будинок, може статись найгірше, Марія подумає що їх пограбували а з сином щось трапилося, викличе поліцію і вони його знайдуть. «Потрібно залишити якусь записку чи листа» подумав він, спочатку він подумав написати повідомлення, але цю ідею він одразу відкинув адже йому потрібна була фора, тому лист підходив ідеально:

Мамо, і Тимофій.

Це я вас пограбував, ви зможете прожити без цих грошей і цих речей, а я ні. Я вирішив почати нове життя. Коли ви читатимете цього листа, мене вже не буде у цьому місті, і не варто намагатись мене знайти, адже я, на той час, вже буду летіти в іншу країну. Зв’язку зі мною теж не буде, але не хвилюйтеся, зі мною усе буде добре. Можливо колись, коли моє життя налагодиться я повернусь, але це навряд чи. Спробуйте звикнути до тої думки що ви мене більше ніколи не побачите.

Ще раз вибачте мене за те, що я вас пограбував, колись, я відправлю вам поштою усе що взяв.

З любов’ю, яка вже є Назар.

Цього було достатньо, аби вони не намагались його знайти, звісно був шанс що Тимофій переконає дружини викликати копів, адже їх все таки пограбували, та Назар робив ставку на те, що мати не дозволить йому цього зробити, та і в нього був шанс що його не знайдуть, адже в листі він вказав що їде за кордом, але в нього не було можливостей цього зробити, можливо колись він таки і мігрує кудись, щоб бути ще більш подалі від цього міста, але точно не зараз.

Здавши половину сумки в ломбард та виручивши близько десяти тисяч Назар подався на блошиний ринок з метою збути там книги та посуд, та вже на півдорозі він зрозумів що продасть це все не більше як за декілька сотень, і воно того не вартує, тому він просто викинув сумку в смітник, купив на вокзалі білет в інший кінець країни та поїхав світ заочі, там він поселився в готель відпустив собі бороду та довге волосся, так що його було майже неможливо впізнати.

Минуло декілька тижнів після заселення і чергового невідомого для Назара дня, він прокинувся з думкою «що йому робити з своїм життям?», адже йому конче потрібен якийсь план. Його погляд був спрямований в нікуди, десь в напрямку стелі та здавалося що дивиться він крізь неї, крізь вікно пробивалося яскраве сонячне проміння, з вулиці доносились бурні звуки життя сторонніх людей, «мабуть сьогодні вихідний, субота чи неділя» подумав Назар, бо раніше так гучно на вулицях не було. Він потягнувся по свій телефон, і справді, на годиннику вже близько одинадцятої недільного дня.

Змусивши піднятись з ліжка, він пішов у ванну для того щоб змити з себе залишки сну, поглянув у дзеркало та зрозумів що він виглядає жахливо, ця неохайна борода, а ще більше, довге