Читати книгу - "Десертик, Анна Харламова"

   — Ось! — дівчина засяяла, показуючи свою дивовижну сукню.
  — Вау! Нічого собі, яка краса! — Джессі торкнулась ніжного мережива і продовжила далі захоплюватися красою сукні. — Дуже-дуже гарна! Ти будеш найгарнішою нареченою!
   — Дякую подружко. — Айлі забрала сукню знову до шафи. Всівшись на ліжко біля подруги, вона пильно подивилась на неї.
   — Що? Що таке? — Джессі прикинулася, що не розуміє чому на неї так дивиться подруга.
   — Що у вас сталося з Крейгом? Щось тебе турбує розповідай.
   — Нічого. У нас все гаразд. — Обманюючи, вона опустила очі.
   — Кажи. Я не відстану. — Попередила вона. — І до речі де ви були так довго?
   — Спочатку ми були у Парижі, а потім трішки пожили у старому будиночку батьків Крейга на півночі Шотландії.
   — Де саме?
   — У Елгіні. Там дуже гарно. І будинок гарний. І починалось усе гарно. Але потім. — Джессі заплакала гірко та так нестримно, що Айлі аж здригнулася.
   — Люба моя, що у вас сталося? Не плач, прошу. — Айлі узяла руку подруги у свою.
   — Розумієш ми вже два роки, як разом… — Джессі з новою хвилею заплакала.
   Айлі зрозуміла у чому справа, хоча подруга ще не встигла обмовитись про ситуацію між нею та її хлопцем.
   — Ти про заміжжя?
   — Так. Я його кохаю усім серцем. Належу йому всеціло. Ми завжди разом. Усе робимо також разом. Живемо вже півтора роки разом. У нас дивовижний секс. Так ми іноді сваримось, але це усе стосунки. Якщоб усе було ідеально – тоді б це була якась гра. Неможливо у всьому походити одне на одного, чи любити усе що любить інший. Ось цим і дивовижні відносини, що ми вчимось чомусь новому, починаємо любити те, що любить партнер. Ми наче залишаємось такими ж, але змінюємось завдяки коханню. — Вона затремтіла. — Я дуже хочу стати його дружиною. Хочу згодом народити від нього дітей. Узяти його прізвище. Бути з ним в погані та добрі часи. Він мій світ. Я не уявляю життя без нього.
   — Він також тебе кохає. І ти також його світ. Коли він дивиться на тебе – його очі сповнені кохання та ніжності. Він і дня без тебе не зможе. — Айлі погладила тремтячі руки подруги.
   — Це ще ми побачимо. — Зі злістю в голосі сказала вона.
   — Що ти маєш на увазі? — перелякано запитала Айлі.
   — Зможе він без мене, чи ні.
   — Що ти таке кажеш?! Що за дурниці ти верзеш?! — Айлі злякано подивилась на подругу, яка рішуче була налаштована.
   — Я знаю що він кохає мене. Що я теж його світ. Що він вірний і надійний. Але я також така по відношеню до нього. То чому я не маю права просити про те, що може зробити мене щасливою. Так я хочу заміж. Але не просто заміж, а за нього. Я цього ніколи не бажала, доки не зустріла його. Я хочу, щоб він був мій. Перед Богом і людьми. Я хочу знати, що ми родина, що він бачить в мені дружину та мати його майбутніх дітей. Не в папірці діло, а в його відношені до мене. Шлюб це клятва не тільки з його боку, а і з мого. Я теж хвилююсь – це для мене такий же величезний крок, як і для нього. Але я готова. Готова бо знаю, що не можу без нього. Я кохаю його. Шлюб це не вирок, це важка праця. Так - є пари у яких не виходить і шлюб розпадається, але не варто дивитись на їхній приклад. Кожна пара інакша. Невже через якогось безглуздого страху не зробити правильний вибір і створити щось навіки. Я знаю точно, що все буде добре, навіть коли будуть з’являтись труднощі, будуть сварки чи непорозуміння, але якщо є справжнє кохання все буде ладнатись. Є кохання – значить є майбутнє. Невже не хочеться спробувати, зробити крок і стати щасливим. Шлюб, який був створений на коханні, дружбі та довірі – це і є щастя усього життя. Не кожного дня можна зустріти свою людину. Що там казати – один раз у житті можна знайти справжнє кохання. Багато жінок чекають, коли їхній коханий зробить пропозицію. Проходять роки, а жінки чекають. Але буває так, що жінка розуміє – він не поспішає. І тоді вона приймає рішення піти. Проте, серце і своє кохання вона залишить з тим, хто так і не наважився назвати її дружиною. Це ж все безглуздо! Життя одне! Кохання, справжнє кохання одне! А хлопців лякає папірець. Чому? Чому? Якщо вони впевненні у своїх почуттях, то чому не зробити цей крок. Вважаю, що якщо ти не готовий, то не таке вже і сильне кохання. Не можеш це зробити зараз – не зможеш зробити цей крок і потім. — Її голос кожного разу обривався на схлип. —  Я хочу щоб його слова співпадали з діями. Усе ж буде так само. Ми і так все робимо, як у шлюбі. Не розумію, чому він не назве мене дружиною.
   — Можливо він хоче, спочатку побудувати свій дім. Почати добре заробляти. А потім… Потім усе влаштується.
   — Завжди є потім. Айлі я розумію лише одне, якщо люди кохають одне одного і бачать своє майбутнє разом, не варто тягнути зі шлюбом. Життя дивна річ. Можна бути бідним і розбагатіти в одну мить, і навпаки. Будуть злети і падіння. Будуть сварки та примирення. Будуть гарні дні і не дуже. Буде різне, бо це життя. То чого чекати?! Все може змінюватися, то чи варто сидіти на одному місці і не будувати своє щастя, бо можливо колись щось там буде, чи не буде. Якщо б усі так думали, нас би на світі не було. Завжди можна відкладати такі речі, як шлюб, діти і усе важливе, і думати, що все це зачекає до кращих часів. Проте, одного разу я встану з ліжка і вирішу, що якщо моя кохана людина не готова зараз створити щось справжнє, щось назавжди, і щось зі мною у цю мить – тоді може це не та людина.
   — Як ти можеш таке казати?! Це ж Крейг!
   — А це я. І мої бажання теж треба враховувати. Я не маю завжди поступатись. Я в ньому бачу своє щастя і хочу, щоб він бачив його в мені. Якщо він важає, що я повина тільки сидіти і чекати – то це не так. Я витерплю усе з ним, усе що встане на шляху, але тільки, як закона дружина, як одне ціле з ним.
   — Він одружиться з тобою.
   — Я знаю. Але час минає. Ми живемо, як чоловік та дружина, я роблю усе що робила б у шлюбі. Він теж робить усе, як чоловік. То чому б все не зробити, як Бог велів. Це ж важливо. Важливо прокидатись вранці і знати, що у тебе є сім’я. Що ти ніколи не залишишся сам. І колись у старості сказати одне одному – дякую за щасливе, прожите у коханні життя, поруч з тобою. Дякую, що був свідком мого життя. Дякую за те, що я мав змогу ділитись усім. Дякую за чудових дітей, і будинок сповнений любові. Ось чого я бажаю. Я не хочу, щоб дні так просто проходили, я хочу жити і втілювати те, що для мене так важливо. І я хочу, щоб для Крейга це так само було важливо. У цьому ми повинні бути єдині. Це повинно бути спільним рішенням. А він вирішив за обох.
   — Що він тобі сказав?
   — Що ще не час. Через пару років. Що б ми не поспішали. — Джессі знервовано засміялась. — Коли я сказала, що мій час іде і що я не молодію, він крикнув на мене, кажучи, що я усе підганяю. Можливо, але ж він ніколи не буде на місці жінки, йому не зрозуміти. Так я підганяю. Все тому, що мої біологічні стрілки вже майже біля тридцяти. Так, дитину можна народити у будь якому віці, але ніхто не замислюється чим це все може обернутися, як для матері, так і для дитини. Кожному дається свій час. Я дарую свій час Крейгу, бо кохаю його. Я так хочу, щоб він зрозумів мене і розділив мої мрії. Щоб вони стали спільними. Ми все зможемо разом. Я буду підтримувати його і в бідності, і в багатстві. Мені не потрібно усе і одразу. Я просто мрію бути його. І мрію, щоб він був моїм.
   Айлі заплакала.
   Дівчина згадала один епізод, який стався декілька років назад. Їй тоді було лише двадцять чотири. Якось Айлі прийшла на УЗІ, бо відчувала дискомфорт і була затримка місячних. Тоді вона була в постійному стресі. Стосунків не було, роботи також, вона забула, як це бути на злеті. Ці стреси й викликали затримку і не зручності у жіночому плані. Проте, цей візит до лікаря Айлі добре запам’ятала. Лікар яка її оглядала, запитувала скільки років? Чи не була вагітна і ще купу запитань. Дівчині і так було не зручно від усіх запитань, але потім лікар ще додала таку фразу «Вам вже слід подумати про дітей. Так, як у Вас ще жодного разу не було вагітності – організм дає збої. Вам вже двадцять чотири, подумайте над тим, щоб стати мамою. Як тільки Ви народите дитинку, все прийде в норму». З цими словами лікар посміхнулась і побажала здоров’я.
   Прийшовши від лікаря додому, Айлі довго плакала. Вона хотіла бути мамою. Це її найзаповітніша мрія. Але дитину сама не народиш, взагалі-то потрібен чоловік. Хороший, вірний чоловік, який буде кохати її і захоче від неї дитину. Айлі мріяла про дитину, мріяла про сім’ю, проте тоді це була лише мрія.
   Час минав і Айлі, щоб не думати, що її мрії про сім’ю нездійсненні – вона вирішила переключитися на роботу. Роботу, яку вона буде любити. Так у її голівці і з’явились думки про кондитерську.
   Проте, зараз у її житті з’явився чоловік, від якого вона хоче дитину. Хоче справжню сім’ю. Їй вже майже біля тридцяти. Так вона виглядає на двадцять, відчуває себе на двадцять – проте ніхто не відміняє того, що у середині все вже на свій вік. Тобто, її животик готовий виносити малятко від коханого чоловіка. Біологічний годинник не спить, не молодіє - а навпаки. Вона зовсім не хоче ризикувати ні дитиною, ні власним здоров’ям, але вік іде і його не зупинити. Зараз саме час мати дитинку, але сказати про це Мітчелу вона не зможе. Вона тільки знайшла його – чоловіка своєї мрії, і наполохати його зізнанням про те, що вона хоче у найближчому майбутньому дитину, навряд чи його заспокоїть. Хоча поговорити варто – це теж її майбутнє. Але, як про це поговорити з Мітчелом?
   Айлі зрозуміла, що вона надовго заблукала у власних думках – слід повертатись до розмови з Джессі.
   — Мила моя подружко. Я так тебе люблю. Я так хочу, щоб у тебе все було добре. — Айлі обійняла Джессі і вони обидві розплакались.
   Минуло хвилин п’ять, доки дівчата випустили одна одну з обіймів.
   — Я рада за тебе Айлі. Рада за вас з Мітчелом. Він тебе кохає так сильно. Він думає про теперішнє – думає, як зробити тебе своєю. Він освідчився бо знає, що без тебе не зможе, що ти його доля. А те що, чекає вас по-переду – ви подолаєте разом. І щастя ви так само будете зустрічати разом. Нічого важливішого немає, аніж кохання та сім’я.
   Айлі заплакала, чуючи слова подруги. Якщо б Джессі тільки знала, як почалася їхня історія з Мітчелом. Проте Айлі дала обіцянку нікому нічого не розповідати. Але зараз вони з Мітчелом не брешуть, їхнє кохання щире, пристрасне та ніжне – ВОНО СПРАВЖНЄ. Тому нема сенсу щось комусь розповідати і зізнаватись у тому, як все починалось. Головне, що вони зараз з Мітчелом разом і закохані.
    — Дякую Джессі. — Айлі витерла сльози та мовила. — Не руйнуй те, що маєш між вами з Крейгом. Він кохає тебе.
   — Знаю. — Усміхнулась вона. — Проте, якщо він буде зволікати… — Вона знову усміхнулась, але вже гірко. — Мої дні також ідуть, і яне можу цілий вік чекати. Якщо він по-справжньому кохає – зробить мене щасливою ДРУЖИНОЮ. Якщо ні, тоді… Я знаю, що я іншого не покохаю. Крейг моя доля. Але скоріше б він зрозумів, що треба цінувати людину поруч з тобою, яка і в вогонь і в воду. Яка його сильно кохає. І яка бачить у ньому своє життя. І яка хоче продовжити їхнє життя у найдивовижнішому прояві – у дитині. Треба щастя ловити кожного дня, а не зоставляти усе на потім. Потім це лише очікування. А треба жити зараз. Я не можу жити лише обіцянками. Я хочу від нього дій. Хочу, щоб він був чоловіком, який не лише говорить але і діє. А головне хочу, щоб він був моїм чоловіком, якому я буду підтримкою та крилами.
   — Джессі пообіцяй, що не будеш поспішати з рішеннями. Усе буде добре. Кохання завжди все подолає.
   — Надіюсь. Бо я без нього не зможу.
   — А він без тебе.
   Дівчата розсміялись і попадали на ліжко.
   — Ви мене з Мітчелом здивували. Ви ж були, як кіт із собакою. Не могли знаходитись навіть у одній кімнаті, а тепер ви в одному ліжку.
   Айлі засміялась.
   — І в цьому ліжку таке відбувається. — Згадуючи дивовижний секс з Мітчелом, дівчина замріявшись, хихикнула.
   — Ну лисиця. — Засміялась Джессі. — Ми усі думали, що Мітчел навіки холостяк. І гуль… — Вона недоговорила.
   — Гульвіса. Так він був таким, але зараз усе змінилось. Він змінився.
   — Це ти його змінила. Твоє кохання.
   — Ще трішки змін не завадить. Я постараюсь.
   Дівчата знову засміялись.
   — Він тебе дуже кохає.
   — Добре, що це помітно.
   — Він тебе їсть очима. А головний доказ – одруження. Це найбільший прояв його кохання. Зробити кохану жінку своєю. Продемонструвати світу, що ти його – тільки його.
   — Так і є – я тільки його. Я так його кохаю. Безмежно кохаю. Саме на нього я чекала стільки років.
   — А він на тебе.
   — Як же я рада, що ти нарешті повернулась. — Мовила дівчина, тримаючи Джессі за руку.
   — І я рада. Дуже. — Прошепотіла вона.
   — Подружці нареченої ще треба влаштувати мій дівич-вечір. — Усміхаючись, Айлі подивилась на подругу.
   — Я ще ніколи не була подружкою нареченої.
   — Все буває вперше. — Сміючись дівчина мовила: — Але стриптизу не треба.
   — Ну це вже мені вирішувати. Я ж подружка нареченої. — Засміялась вона. — Мені дуже приємно, що я буду мати честь бути свідком на твоєму весілі. Люблю тебе подружко.
   — Ти моя найкраща подруга, хто як не ти має бути свідком на моєму весіллі. — Айлі стиснула руку подруги і додала. — І я тебе люблю Джессі.
   Тішившись компанією одна одної, вони продовжили гомоніти і ділитись новинами.

Доки подруги розмовляли Мітчел та Крейг вийшли у дворик побалакати без свідків.
   — Що у вас сталося друже? — запитав Мітчел, ніби-то дублюючи слова Айлі, яка теж саме запитувала Джессі.
   — Навпаки не сталося по словам Джессі. — Розвівши руками, Крейг глянув на друга.
   — І що саме? — чоловіча логіка не могла підсказати йому у чому справа. Треба чітка відповідь.
   — Ми не одружились. Вона хоче заміж.
   — Але це ж нормально. Ви кохаєте одне одного і вже давно. То у чому річ?
   — Не думав від тебе таке почути! Холостяк і гульвіса перетворився на вірного нареченого.
   — Усе змінюється. Потрібно лише знайти свою людину і все стає на місця.
   — Я кохаю Джессі понад усе на світі. Я життя без неї не уявляю.
   — Але ти боїшся. — З розумінням сказав Мітчел.
   — Так.
   — Боїшся, що не виправдаєш сподівання. — Він знав страхи та думки друга, бо сам боїться. Але він не відпустить свою Айлі.
   — Саме так. Але вона думає, що я просто не хочу. Що я міркую чи вона мені потрібна, чи не вона. Але я то знаю, що саме вона та, кого я хочу назвати дружиною. Я хочу мати від неї дітей. Я кохаю її. — Крейг вперся об спинку крісла і важко зітхнув. — Як вона цього не розуміє?!
   — Можливо ти забув їй це сказати. — Мітчел подивився на друга і знизив плечима.
   — Ти маєш рацію. Я їй нічого не пояснюю. Як вона може прочитати мої думки.
   — Саме так. Поговори з нею. Поясни чого саме ти боїшся. — Мітчел говорив ці слова, нібито сам до себе. Він має розказати Айлі усю правду про себе. Про свої страхи. І розповісти про свою родину і своє минуле. Легко давати пораду, було б добре самому їм слідувати.
   — Я сьогодні з нею поговорю.
   — Що саме тебе хвилює?
   — Те, що я ще не заробляю достатньо. Те, що у нас нема власного будинку. Я маю багато часу приділяти магазину, щоб встати на ного і гарно заробляти, щоб зробити її життя щасливим поруч зі мною.
  — Тобто ти кажеш, що Джессі повина побути на другому місці і зачекати, правильно?! — розуміючи, що цими словами він посіє у голові Крейга правильні думки та роздуми, Мітчел усміхнувся.
   — Ні. Ні. Ні. Вона все для мене. Я не хочу, щоб вона думала, що вона на другому місці після роботи.
   — Думаю ти часто кажеш, що на першому місці у тебе робота, і що час потрібен саме на неї.
   — Це правда. — Крейг схопився за голову, розуміючи, що цими словами завдає болю Джессі. Як він сам про це не подумав?! Невже він би не ображався на свою кохану, як щоб вона йому повторювала, що у неї на першому плані робота чи карєра. Він би ображався ще й як! — Я не хочу, щоб вона так думала. Я просто приділяю більше уваги роботі, бо хочу, щоб потім ми жили добре, і щоб вона ні в чому не відмовляла собі. Але я розумію, як звучать жорстоко ці слова, коли вона їх чує. Вона думає, що вона десь далеко в моїх планах та думках. Але я це роблю все заради нас. Заради неї.
   — Скажи їй усе це.
   — Так, так.
   — Крейг розумієш, для закоханої жінки немає значення, що буде потім. Так вона теж думає про те, що буде, але не так. Її думки поглинені створенням сім’ї та тим, як прожити життя з коханою людиною. Я все це зрозумів поруч з Айлі. Я покохав її і зрозумів ціності шлюбу та сім’ї. Я зрозумів, що я буду усього досягати поруч з нею, усе робити для нас можливе і неможливе – але поруч з нею. Не хочу, щоб вона чекала доки я буду досягати своїх вершин – хочу, щоб вона була свідком цього.
   — А якщо їй буде важко? Якщо вона скаже, що їй замало чогось, що я не додаю їй чогось, що у нас нема будинка? Що тоді? Невже краще вислуховувати докори і чути, що ти не можеш дати усього, що потрібно коханій жінці?!
   — Усіх грошей не заробиш. Краще я буду слухати від неї усе це, ніж буду без неї. Але її слова будуть стимулювати мене на дії, щоб я міг дати їй щось краще. Я хочу ставати біля неї кращим. Якщо я буду без неї, мені не захочеться нічого. Так у мене може бути все, чого я забажаю, і я можу досягнути вершин – але тільки з нею, з її підтримкою і її правильними докорами. Бо саме вони небудуть давати мені опускати руки. Заради неї я усе зроблю. Я впевнений, що Айлі усе витримає, усі злети і падіння, бо вона мене так само кохає, як і я її. Я не хочу втрачати час, який ми можемо називати одне одного дружина та чоловік. Я кохаю її, вона кохає мене.
   — Я розумію тебе Мітчеле. Але мій страх, що вона не витримає чогось, що я не зможу виправдади сподівань… — він в друге важко зітхнув. — Я не зможу бачити її розчарування у мені. Я хочу, щоб вона була щаслива.
   — Вона буде щаслива лише поруч з тобою. Жінки думають інакше. Вони заради нас готові на такі жертви, що нам чоловікам і не снилось. — Він згадав, що Айлі бреше своїй родині заради нього. Вона підтримує його, як ніхто інший. Вона чекає на його розповідь про минуле – не напосідаючи на нього. — Їм головне бути поруч. Так як і нам з коханою жінкою. Ми просто багато думаємо головою, а вони віддаються повністю голосу серця. Зараз я почав слухати своє серце і знаєш – мені подобається.
   — У тебе є будинок, ти знаєш куди привести дружину. А я…
   — У тебе є Джессі. Ви все зможето разом. У тебе є хороша робота, а у неї вистачить терпіння та сил, бо ти будеш поруч. Головне, щоб вона ніколи не відчувала, що осторонь. Ми не маємо права вирішувати лише за себе. Їхнє життя теж іде за таким часом, як і наше. Неможна все головне зоставляти на потім. Їхнє терпіння теж не вічне. І якщо вони бачать в нас того єдиного, а ми в них ту єдину – то це і є щастя. А щастя не можна зоставляти на потім.
   — Отак маєш. Айлі робить дива. Ти змінився не нажарт. Став таким… Таким мудрим. — Крейг подав руку Мітчелу та потиснув її. — Дякую друже.
   — Завжди радий. І дякую за «мудрого».
   Хлопці засміялись, наповнюючи усе довколо гарним настроєм.
   — Я розумію твої слова і вдячний за твої поради. Я кохаю Джессі і зроблю її своєю. Не хочу, щоб інший чоловік зайняв моє місце, доки я буду думати і мої страхи будуть мене атакувати. Страх буде іноді присутнім, що я чогось не можу,