Читати книгу - "Одержимий злом"

Нурбьо перевірив положення камери.

— Прикро, що ви так непоштиво ставитеся до нашої зустрічі, — відповів він. — Нам усім важливо з’ясувати, що, власне, трапилося вчора.

Вістінґ похитав головою, мовби кажучи, що про непоштивість аж ніяк не йдеться.

— Дещо виринуло тим часом, — сказав він, коли ввімкнувся запис. — Боюсь, я не зможу тут надовго затриматися.

Нурбьо зміряв його поглядом, а потім довго розводився про офіційні формальності з приводу пояснень Відділові внутрішніх розслідувань. Він попросив Вістінґа надати детальний звіт про перебіг подій учорашнього дня. Вістінґ розповів лише в головних рисах. Нурбьо нічого не занотовував, лише час від часу кидав погляд на камеру.

— Усе знято на відео, — підсумував Вістінґ. — Запис дає дуже добру й достовірну картину. Ви його бачили?

Нурбьо не відповів.

— Хто керував слідчим експериментом?

— Відповідальність лежить не на одній особі. Том Керр мав показати місце захоронення решток Таран Нурюм. Це й було метою операції. Формально справа у віданні поліційного округу Осло, але відповідальність за її поновлення перекладено на Відділ давніх і нерозкритих справ Кріпоса та його керівника, Адріана Стіллера. Саме він вів діалог з Керром. Експеримент мав проводитися у Південно-Східному поліційному окрузі. Тому керівництво на місці було передано мені, і я призначив старшого інспектора Кіттіля Ґрама оперативним керівником.

— Ага, ви призначили оперативного керівника, — повторив Нурбьо. — Тобто делегували свої обов’язки іншому.

Вістінґ кивнув.

—Так, передав їх більш компетентній людині.

— Але це також означає, що за вами залишилося загальне керівництво операцією? — захотів уточнити Нурбьо.

— Так, відповідальність за проведення операції на місці.

— Тобто?

— Підготовка й коригування.

— Що це означає у конкретному випадку?

— Як я уже казав: призначення оперативного керівника, але й допомога в створенні необхідної йому команди. До того ж, я перебував у постійному контакті з Кріпосом, проводив розвідку й обстеження відповідної території.

Нурбьо зверхньо підтягнув догори губу, що мало б означати усмішку. Вістінґ мимоволі подумав про пастку, у яку його заманив слідчий.

— Коли ви проводили розвідку? — запитав Нурбьо.

— У п’ятницю.

Нурбьо зазирнув у свої нотатки.

— П’ятниця, 11 вересня. За чотири дні до слідчого експерименту.

Вістінґ збагнув, куди той хилить.

— Правильно, — кивнув він.

— Чи не розумніше було б провести розвідку напередодні? Чотири дні — це надто довго. Доволі часу, щоб заховати пістолет і гранату.

— Метою розвідки було ознайомлення з територією, а не попередження можливої спроби втечі. Зрештою, ніхто не знав, коли й де проводитиметься огляд. Про когось, хто міг би готувати втечу, тоді й мови не було.

— Факти промовляють за себе, — заперечив Тер’є Нурбьо.

Вістінг проігнорував його шпильку. Слідчий перегорнув сторінку в записнику.

— Яких було вжито заходів, щоб не допустити втечі? — запитав він.

— В операції брала участь численна команда поліцейських, — відповів Вістінґ. — До того ж, Керр мав обмежену свободу рухів. Кайданки на руках і ногах.

— І все ж ви не вважали втечу лише гіпотетичною можливістю? Хоч ніхто й не знав про операцію, ви таки вжили чимало запобіжних заходів.

— Звісно, — кивнув Вістінґ. — Зазвичай громадяни підписують страховий договір, хоч і не розраховують на те, що їхній дім згорить.

— Чому ваші люди не мали зброї?

Вістінґ відхилився на спинку стільця, зиркнув на годинник.

— Такою була умова Керра та його адвоката, — відповів він і розказав, що ця умова узгоджувалася на найвищому рівні — у Головному управлінні національної поліції.

— І ви не заперечували?

— Порадившись, ми — я, Стіллер та оперативний керівник — схвалили таку умову.

— Особисто ви мали право на остаточне рішення у цьому питанні?

— Так, мав. Але й Головне управління дало згоду. Свого часу в Керра стріляли під час затримання. Якби ми наполягли на зброї, не було б ніякого слідчого експерименту.

— Отже, ви скористалися єдиним можливим шансом?

Вістінґ випростався.

— Я охоче надам свідчення про перебіг операції і межі своєї відповідальності, — сказав він. — Інші хай оцінюють мої рішення, будь ласка! Я до цього вже звик. Я й сам подбаю про всесторонню оцінку своїх дій, але пізніше. Зараз ідеться про визначення пріоритетів, і це — пошук Тома Керра.

Тер’є Нурбьо ледь скривив губи, що свідчило про його невдоволення відповіддю.

— Хто дозволив зняти кайданки з ніг? — запитав він.

Вістінг на мить завагався. Рішення ухвалили колективно, але остаточне слово було за Кіттілем Ґрамом.

— Там дуже пересічена місцевість, — ухильно відповів Вістінґ. — Керр двічі зашпортався і впав. Ми вирішили, що кайданки треба зняти.

— Але хто віддав наказ? — наполіг Нурбьо.

— Кіттіль Ґрам.

— То була не ваша пропозиція?

Вістінг знову якусь мить зволікав із відповіддю. Боявся помилитись і мимоволі перекласти на когось вину.

— Зняти кайданки попросив адвокат. Він вимагав зняти їх не лише з ніг, але й з рук. Я запропонував обмежитися лише кайданками на ногах, щоб Керр міг легше пересуватися. Однак Кіттіль Ґрам — оперативний керівник. Останнє слово було за ним.

— Але ж ви його призначили. Він ваш підлеглий. Хіба пішов би проти вас, якби ви заперечували?

— Так, — впевнено ствердив Вістінґ.

— Між вами, зрештою, десять років різниці, — вперто торочив Нурбьо. — За вами старшинство й авторитет.

— Однак Кіттіль Ґрам володіє оперативними знаннями, має більший досвід. Хай там як, але я вважаю, що він правильно оцінив ситуацію, і не боюся розділити з ним відповідальність.

Нурбьо змінив тему. Він мав кілька запитань щодо реакції і дій Вістінґа після вибуху гранати.

— Розкажіть про електронні засоби стеження, — попросив він.

— Мені важко вдаватися в деталі, — відповів Вістінґ. — Про почеплені на Керра маячки я дізнався уже після його втечі. Всі необхідні дозволи для таких засобів стеження узгоджував Стіллер. І він відповідав за практичний бік справи.

— Маячки ввели вас в оману? Ви ж весь час вважали, що Том Керр перебуває на контрольованій поліцією території?

— За ним простежили до літнього будиночка, — кивнув Вістінґ. — Ми виставили наглядові пости й підготували операцію затримання.

— Операція планувалась як невідкладна?

— Так, але ми зійшлися на думці, що, з тактичного погляду, розумніше було б вичекати певний час. Ні в кого не виникало сумнівів, що Керрові допомогли підготувати втечу. Йому й надалі потрібна була допомога, тож вичікування давало шанс узяти обох злочинців.

— Узяти так званого Іншого?

— Так, це був реальний шанс, — підтвердив Вістінґ.

Тер’є Нурбьо перетасував документи.

— Іншого розшукували упродовж п’яти років. Можливе затримання тепер могло вплинути на ваше рішення?

— Що ви маєте на увазі?

— Чи примарна можливість затримання Іншого могла вас засліпити й посприяти помилковій оцінці ситуації?

— Про яку помилкову оцінку йдеться?

— Ну, добре, — відступився слідчий. — Тома Керра не було в літньому будиночку. Він зник. Інший теж не з’явився. Вичікуючи на його появу, ви дали Керрові ще