Читати книгу - "Обійми пристрасті, Альона Гейруш"

Розділ 29 

Завжди сповнений силою та енергією, я почав відчувати напругу в своєму тілі, ніби потік електрики, яка бурхливо протікала моєю кров'ю. Усвідомлював, як мої думки стають гострішими, а погляди на Вереніку спрямовані на дрібниці, які зазвичай мені здавалися непомітними. Її обличчя - це майстерний шедевр симетрії. Великі яскраві очі, що виражають емоції і  її глибину душі, пухкі губи з рожевим відтінком, здавалося, ніби їх ще ніхто не торкався. Волосся мало бездоганний блиск, що відбило світло і падало в спокусливих хвилях. Їй завжди вдавалося випромінювати позитивну енергію та відкритість, її присутність завжди мала здатність піднімати настрій і робити мене щасливішим.  

Моя внутрішня боротьба між бажанням і самоконтролем, напевно, добігає кінця.  
Закінчивши свій ранковий внутрішній діалог, я поїхав до офісу. За справи не міг взятися одразу, бо  в голові була тільки вона. Те, що я їй подобався не було ні одного сумніву, але я хотів, щоб вона мені відкрилася. Вероніка намагалася привернути до себе увагу, я це бачив і прекрасно розумів, але не піддавався, що напружувало її ще більше. 

Я хотів перебороти себе, довести собі, що вона така, як і всі інші. Але чим далі я спостерігав, тим більше розумів, що перетворюся на одержимого нею. 
Завібрував телефон, на екрані з'явився номер Ніки: 
-Мені потрібно. Я… У мене бабуся померла. - незв'язно почала вона говорити. 
- Виїжджаю! - без лишніх питань відповідаю та їду назад додому. 
Почувши її голос, сповнений смутком, я миттєво захотів бути поруч. Я не знаю, які почуття переживають в таких ситуаціях, адже у мене ніколи не було рідних, або ж людей, яких би я боявся втратити. І тому я уявлення не мав, що скажу їй при зустрічі. 

Коли зайшов до будинку, вона уже чекала на мене у вітальні. Заглянувши в її очі, зрозумів, що так і не знайду «правильних» слів . Тому просто буду поруч з нею. Вирішив відвести її та допомогти як слід поховати, напевно, єдину найдорожчу людину для неї. 

В автомобілі Вероніка була схожа на живу статую - сиділа повернута до вікна і здається навіть не рухалася  .  
-Вероніка, ти уже нічого не можеш вдіяти. Твоя бабуся прожила своє життя, настав її час. 
У неї покотилися сльози, ще більше видавши її біль, який вона і не стримувала. 
-Бабуся Марія була для мене всім, а тепер її не стало. 
Я обережно обняв її за плечі і хотів знайти слова, які їй би допомогли: 
-Це прекрасно, що в тебе в житті була людина, яка любила тебе та приймала тебе такою як ти є. І все, що ти зараз можеш зробити, це тільки тримати в серці спогади, які пов'язані з нею. З часом ти це зрозумієш, вона буде живою доти, поки ти будеш пам'ятати про неї.  

Поцілувавши її в лоба, ми так і проїхали в тиші. Коли прибули на місце, Вероніка одразу побігла в дім. Я залишився на вулиці, не люблю я такі заходи, а й більше, я їх ніколи не відвідував. 
Довго мені не вдалося бути на самоті. До мене наближалася мама Ніки, з якою я вже заочно був знайомий, завдяки фото. 
Порівнявшись зі мною, перше, що я відчув, це запах алкоголю. Дивлячись на неї, я дивувався, як ще вона досі жива. 
Вона почала перша: 
-Похорони в наш час дуже дорого коштують, а ви он на якій машині приїхали, вона коштує більше, чим все це село. - засвітилися жадністю її очі. 
Я навіть не хотів відкрити свого рота, щоб заговорити з цією жінкою. Але наступною своєю безглуздою реплікою вона мене змусила: 
-Я Вероніці вчора так і сказала, похорон на ній, вона їй винна, що висіла в неї на шиї майже все життя. 
Глянув на неї, своїм вовчим оскалом та прошипів: 
-Не хвилюйся, похорони будуть так як потрібно, а ось ти будеш закопана в землю, як пес! Судячи з твого вигляду, тобі залишилося зовсім трохи. А, якщо посмієш підійти до Вероніки, то я особисто пришвидшу цей час!
І покинув її тому, що мені противно було стояти біля неї. А як подумаю, скільки болю вона завдала Вероніці, то за це хотілося придушити її на місці. 

Я повернувся до водія і дав розпорядження:  
-Знайди місцевого священика, нехай він тобі розповість, що потрібно для поховання, виконай кожний пункт. Витрати мої, так що грошей не шкодуй. - з іронією в голосі сказав останнє.-Анатолій від'їхав, а повернувся до будинку. Не хотів проходити в середину, але потрібно було поговорити з  Веронікою.
Ступивши на прогнившу підлогу, чомусь гостро виникло бажання відремонтувати будинок. Хотів зробити це для неї, якось втішити її. 
Пройшовши далі, я побачив фотографії маленької дівчинки з великими допитливими очима, це була Ніка. В кімнаті кожний предмет стояв на своєму місці, дуже чисто, хоч і бідно, але тут панувала атмосфера доброти та любові. Стало зрозуміло, в кого пішла ця маленька дівчинка, хоч і дала цю любов бабуся, а не батьки. Тому в який раз переконуюся, що не всі хто народжують є найріднішими для своїх дітей.
Побачивши Вереніку, кивнув та поглядом вказав на вихід, дав зрозуміти, що нам потрібно вийти. Вона з пустим поглядом мене зрозуміла та попрямувала за мною. 
-Мій водій уже поїхав домовлятися за похорон та виконати всі необхідні дії, а також придбати все, що необхідно. 
Взяв паузу, щоб зрозуміти чи слухає вона мене взагалі: 
-Вероніка ти тут? - клацнув пальцями біля її обличчя.  
- Так, пробач я… 
- Коли водій повернеться, я поїду. А завтра приїду за тобою! Зрозуміла? 
-Так,- ледь ворухнула губами та повернулася до будинку. 
Дочекавшись водія, я звернувся до нього: 
-Проблеми якісь виникали? 
-Ні, все організовано!, навіть поминки в місцевому «ресторані».

- А ти з почуттям гумору, - підмітив іронічно. 
Сівши в машину,  віддав наказ -додому. На сьогодні уже тільки гарячий душ та відпочинок.

Уже у своєму ліжку, щоб не думати про Вероніку та як їй зараз важко, я направив свої думки в інше русло. Питання з Вербицьким Назаром залишалося відкритим. Так, отже, він працює з генералом Самбульським, потрібно перевірити, чим викликаний їх зв'язок. Генерала я знаю давно, але ніколи не вдався в подробиці - хто він і чим дихає . Просто наші шляхи до цього часу, ще не перетиналися. Потрібно дати завтра доручення, хай попрацюють з Самбульським. Тому, що на Назара інформації мені ще ніякої не знайшли. Ну і ланцюжком думок згадав і про Діану, яка після нашої розмови полетіла до Іспанії. Я розраховував, що вона втече, адже вона завжди так робила. Бо бігти - в неї в крові. Мої люди приставлені до неї, тому вона у мене на гачку. Тільки на цей раз їй не втекти. Вже завтра я повідомлю жертв, яких вона обводила кругом пальця. Що з нею буде далі, мене мало цікавить. Але те, що їй залишилося недовго, це факт.