Читати книгу - "Відомство мертвих душ. Тіло без душі, Яна Паувел"

Рікхард Мерин не знав спокою відколи з’ясувалося, що лірійського вилупка не стратили. Він надто добре вивчив нелюда, щоб зрозуміти – Лірен не зупиниться, доки не знищить усіх причетних до змови.

І навіть церемонія вступу в нову посаду не принесла сіду радості. Йому увесь час здавалося, що ось зараз в цю саму мить відчиняться двері і в зал увійде лірієць, з мечем в руках.

І він прекрасно знав, що нелюда не зможе зупинити ніхто. Він навіть не був впевнений в тому, що Лірен прислухався б до слів короля.

Навіть для лірійця він був надто холоднокровним, надто безсердечним, надто жорстоким. Подекуди здавалося, що він взагалі ніяких емоцій не відчуває. Тож ніщо не завадить йому в один прекрасний день пробратися в кабінет сіда і з веселою усмішкою на губах відтяти йому голову.

Маг заспокоював себе тим, що не залишив ніяких прямих доказів своєї причетності. Але попри сподівання, кожний новий день в світі живих не додавав йому впевненості, а наводив ще більшого жаху.

Рікхард погано спав, сіпався від найменшого звуку і все частіше зривався на підлеглих. Він так старанно будував свою репутацію, стільки часу витратив на те, щоб справити на усіх враження добросердечного, розуміючого начальника. А тепер…

Двері різко відчинилися і аристократ підстрибнув на стільці з переляку.

- Що ще?! – гаркнув роздратовано сід, і одразу ж пересмикнув плечима, подумки себе заспокоюючи – це всього лиш його секретарка.

- Якщо продовжиш так поводитися, хтось тай запідозрить тебе…

- Ще всякі переселенки мене не повчали, - перебив він її і очі жінки загрозливо звузилися за скельцями окулярів.

- Що ще має статися, щоб ти навчився тримати язик за зубами? – прошипіла роздратовано жінка і він скривився.

Її присутність була найкращим доказом правдивості цих слів. Якби не це, йому не довелося б зараз терпіти поряд цю стерву і її надокучливі проповіді.

- Скажи, що цього разу ти принесла мені приємні новини, - спробував перевести тему Рікхард.

Переселенка усміхнулася кутиком губ і, переставши прикидатися його секретарем, присіла на стілець навпроти.

- Боюсь, тебе чекає розчарування, - глумливо промовила вона. - Але є і добрі новини.

З цими словами вона протягнула сіду папку і, відкинувшись на спинку крісла продовжила мовчки за ним спостерігати.

Зазирнувши всередину він тяжко зітхнув і кинув на жінку нетерплячий погляд.

- У твоєї секретарки були знайомі в «Останньому притулку», - ліниво протягнула вона.

Щось таке вона йому говорила, коли влаштовувалась на роботу. Здається, вона там працювала після університету.

- Ти дістала список поручителів? – старанно приховуючи радість уточнив він.

- Я попросила відмітити тих, хто міг би стати потенційним поручителем лірійця. Таких божевільних виявилося троє, і один з них загадковим чином зник тиждень тому.

- Щоб мене! – все ж не втримався від радісного окрику Рікхард.

Йому навіть дихати стало легше. Тепер залишилося тільки знайти тіло.

****

Що в Окті забув представник варварського народу? Вакхарійці ніколи не вирізнялися особливою терпимістю до представників інших народів і рас. Хоча у них була більш ніж поважна причина для такого ставлення. Свого часу Вакхарія мало не повторила долю Ліри.

Войовничі сусіди намагалися захопити державу та знищити її народ, щоб заволодіти родючими землями і багатими на рідкісні мінерали шахтами, але вакхарійці зуміли дати відсіч.

Вони багато в чому уступали лірійцям. Але головним що відрізняло ці дві раси, була безпощадність до ворогів. В той час як лірійців змалку привчали бути милосердними і розуміючими, вакхарійці жили за принципом: око за око, зуб за зуб.

І вони відплатили кривдникам сповна. За п’ять років війни правителі ворожих держав не однократно омилися кров’ю своїх підданих.

Вакхарійці не щадили нікого. За ніч вони могли вирізати ціле місто включно з жінками і дітьми. Від повного знищення ворожі держави змогло врятувати тільки заснування Вільхферму.

І зараз Андрея побачила одного із них тут, в Окті, в Королівському університеті магії. Дивне передчуття зародилося десь на краю її свідомості, але дівчина поспішно прогнала його. Наче у неї інших справ немає, крім як розмірковувати про причини перебування вакхарійця в Окті.

Повернувшись в гуртожиток дівчина в першу чергу кинулася на пошуки транспортної карти. Щоденники можуть і зачекати, а ось повертатися додому в сутінках алеєю королів їй не хотілося аж ніяк.

Та й висіти на шиї у демоноборця Андреї не подобалося. А у Аніки повинні бути якісь заощадження. Вона звичайно на багато не сподівалася. Навіть якщо на банківському рахунки дівчини порожньо, Андрея буде рада його знайти. Все ж, сиротам щомісячно нараховується стипендія і матеріальна допомога. Тож дівчина шухляда за шухлядою, скринька за скринькою, почала шукати жадане.

В результаті, Андрея знайшла усі конспекти Аніки починаючи з першого класу середньої школи і закінчуючи минулим роком. Знайшла список навчальної літератури складений дівчиною і уже читаючи його заціпеніла на мить, усвідомивши, що навряд-чи зможе скопіювати її почерк.