Читати книгу - "Мій дім там де ти, Лілія Стольжицька"

Отямившись, відчула , що на мені лежить чиясь рука, оглянулась, король. Я тихо встала, руку зсунула. Тихенько обійшла ліжко, глянула на рану, майже затягнулась. Вирішила втікти по тихому. Але забіжу до Онуфрія. Коли виходила, побачила начальника охорони. 

-Якщо король прокинеться, не кажіть, що я тут. Я ще до Онуфрія забіжу.

-Добре, -посміхнувся Орхан. 

Я побігла до темниці. Не могла піти і не розповісти магу правду. Відкривши двері, я знову побачила тих двох.  
-Доброго ранку. Я до Онуфрія. 
-А його немає! -сказали ті. Як не має? Невже вже покарали, адже за замах на короля, смерть.

-А де він? -тремтячим голосом, запитала я.

-Його Орхан прийшов і рано вранці забрав.

Я вилетіла з відти, як ошпарена. От гусь, ти диви, ще стояв, мичав, махав. Він в мене зараз ту каву разом із філіжанкою проковтне. От уже, познущатися вздумав. Біля дверей у спальню до короля його не було. Тому я зайшла в кімнату. Цей віслюк стояв біля письмого столу.

-Ви що собі мілорде дозволяєте? -крикнула я. І побачила, що  за столом ще хтось сидить. Тут із за Орхана висунулась голова короля і він запитав: 

-Це Ви мені? -ще й усміхається. Ніби не він тут день назад помирав. Зло, яке було в мене до нього, повернулося. Так і ляпнула б його. Але ні, я буду його ігнорувати.

-Орхане, чому Ви не сказали, що забрали мага? Ви ж знали, що я їду до нього.

Той тільки хотів щось відповісти, як його перебив Людомир.

-Це я приказав забрати його звідти.

-Він живий? Я можу з ним побачитись? -дивлячись на головнокомандувача запитала я. Подивившись на короля, він розвернувся і підійшов до мене. 
-Маріє, Ви можете його побачити. З нього зняті звинувачення але він відʼїжджає в інше місто.

-Чому?

-Я ж не бовдур. Ви прийшли після розмови з ним, почали запитувати про Фейзі, сказали, що батько сказав. Я склав один плюс один і пішов поговорити з Онуфрієм. Він все розповів. А я йому все пояснив. Король помилував його, через те, що Онуфрій врятував Вас. Але працювати він більше тут не може з зрозуміло яких причин.

-Добре. Я вдячна. А тепер я піду додому, дуже втомилася.

Боковим поглядом помітила, як скривився Людомир і пристав із за столу.

-Вибач, але ти залишишся. Нам потрібно поговорити!

-Орхане, передайте королю, що я не бажаю з ним говорити! А якщо це наказ, то я його порушую, він може мене знову кинути за грати. Один, два рази, яка різниця.

І розвернувшись я вийшла із кімнати. Розумію, що по дитячому але так. З магом говорити, просто немає сил. Його виправдали і то головне. Вийшовши із замку, я ледве переставляла ноги. Дивуюся, як ще якихось пʼятнадцять хвилин назад, бігала по сходах і хотіла вбити головного. За декілька метрів до будинку, я відчула сильний головний біль і впала. Майже. Мене хтось спіймав. І знову темінь. Коли ж вже це все закінчиться. Щось часто я тут втрачаю памʼять.

Людомир

Вирішуємо з Орханом де шукатимемо цю змію Данку. Тут залітає моя фурія з криками. Така зла вона ще сексуальніша. Хотів поговорити але ігнорує мене, втікла. Розумію, що образив, але ж потрібно давати другий шанс.

Добре, ігнор тож ігнор. Розберуся з цим пізніше. А от те, що Данка працює на Міралдею не очікувано і підступно. Її мотиви зрозумілі, хотіла влади, зі мною не вийшло, перемитнулась туди. Але навіщо вона Навіру? Допомогти вбити мене? Такий собі план. Але мушу признати, що майже вийшло. Придумано хитро. Онуфрій моя людина. Це міжусобиці в середині королівства. Мирну угоду не порушує. Не хочеться мені війни, але якщо так далі мовчатиму, то ситуація погіршуватиметься. Люди будуть сумніватися в своєму королю, в його спроможності керувати країною та захищати свій народ. 
-Орхане, починай підготовку воїнів. Нападати поки не будемо але ми маємо бути готовими. Також знайди Машу, та повідом їй, що вона буде працювати в воєнному шпиталю і це не обговорюється! І відправ звістку , щоб в ближчий час до мене зʼявився Аркель. В мене є пропозиція для нього.

-Добре, я все зроблю. І ще, не ображайтеся на неї. Вона гордовита. Дайте час, все вкладеться. 
-Від коли ти це став радником з кохання?

Нічого мені не відповів. Розвернувся і пішов. Знаю, що перегнув палицю, але нехай не суне свого носа, куди не просять. Потім ще роздав задачі для садівника та кухарки і пішов розбиратися з листами від народу. В деяких містах, місцеве самоврядування зовсім розійшлося. Податок ввело для себе. От чому людям не йметься? От навіщо тобі стільки? Потрібно розбиратися, бо деяким людям собі нічого не залишається. Так і проседів до вечора, риючись в листах. Завтра вранці потрібно буде поїхати з Орханом і розібратися з цими зажраними. Все заберу! В свиней будуть прибирати, як їм мало було. Тут до мене зайшов головний з охорони:

-Тільки за тебе думав. Скажи нехай готують коней, завтра вранці ми виїжджаємо.

-Мілорде, її ніде нема 

-Кого нема? -став злитися від нерозуміння я .

-Марії ніде нема. Я послав хлопців, щоб вони переказали Ваші слова, але через декілька годин вони повернулися і сказали, що не знайшли її. Тоді вже рушив я, обшуками все місто, нічого.

-Це вже витівки Навіра. Якщо з її голови хоч волосина впаде, йому не жити. Тим паче, готуй військо.

-Вибачте, королю. Але мені здається, що краще зробити вигляд, що вона нам не цікава. Тоді й його інтерес до неї пропаде.

-Добре, згоден. Готуйте коней. А тепер залиш мене!

Моя квіточко, як ти там? Як тяжко без тебе, без твого тепла, твого погляду, ніжних доторків. Серце ніби хтось лавою облив, так пече і рветься до тебе. Але боюся, боюся нашкодити. Я мушу терпіти. Я повинен не показати, не дати йому зрозуміти, наскільки ти цінна мені. Головне, щоб ти зрозуміла, що це гра і не повірила. Як це тяжко і небезпечно, бути королем, а бути біля короля -небезпечніше втричі. Золотце моє, ти тільки дочекайся мене.

Дякую Вам за коментарі, за лайки. Це надихає і показує курс. Я дуже вдячна Вам, що Ви зі мною переживаєте ці емоції. Це моя перша книга, тому строго не судіть)