Читати книгу - "Породжені хтивістю, Ксенія Євчук"

Коти вміють приземлятись на лапи і не нашкодити собі.

Реніль.
 

Ми зробили все, що хотіли. Залишилось колесо огляду, на яке Кейт хотіла найбільше.
Я бачу, що подруга неймовірно щаслива. Через це ми всі почуваємось добре.
Юстер загубився ще на двох атракціонах раніше. Його оточили дівчата, тому він дав нам знак продовжувати без нього.
Ми всі на це закотили очі, але чого від нього ще чекати.
Я люблю його.
Він хороший друг, але деколи він дуже мерзенний.
А просто зараз він - зрадник.
Аніта тягне Кейт за собою. Кіяра йде поруч мене.
-Все добре? -запитую я в білявки.
Вона трохи мовчить, немов думає про відповідь.
-Це дивно, але мені добре. 
Кіяра дивиться на мене таким поглядом, ніби зараз дуже вражена.
Я пробую посміхнутись, але мені потрібні подробиці про її відчуття.
-Я відчуваю себе спокійно. Мені навіть весело.
-Звичайно.
-Відчуваю себе потрібною.
Я не очікувала таких слів, тому зупиняюсь.
Кіяра повертається до мене і я бачу одну спокійну сльозу, яка стікає по її щоці.
-Вибач, мені просто добре з вами.
І вона вперше по-справжньому щиро посміхається. З ніжністю. З любов'ю і теплом.
Мені хочеться міцно обійняти її і сказати, що вона дуже важлива.
Я так і роблю.
Білявка якусь мить вагається. Звикає.
Вона обводить руки за мою спину і притискається до мене.
Я гладжу її.
-Ти дуже важлива. Мені подобається, що в вільний час ти малюєш.
Вона відсторонюється від мене, заспокоївшись.
-Справді?
-Справді. 
-Я вдячна вам, що ви прийняли мене. 
-Це ми вдячні тобі, що ти прийшла в наш коледж. Ти не забула? Ми КРАК - круті, руйнівні, амбіціозні, красуні.
-Це ти тільки що придумала?
Чомусь це обох нас розсмішило.
Кіяра торкається моєї щоки.
-Дякую. Ходімо до дівчат?
Я ставлю свою руку на її і відповідаю:
-Ти йди, а я візьму нам всім випити чогось.
Очі білявки світяться від щастя і вона прихильно киває мені.
Після цього вона розвертається і йде за дівчатами до колеса.
Мабуть я пропущу цей атракціон.
Але я краще візьму дівчатам випити після цих бурхливих емоцій.
До того ж, я вже двічі була на колесі огляду. Не на такому величезному, але була.
Я йду до фургончика.
Тут дуже людно, адже всі хочуть потрапити на свій атракціон.
Для мене дивно, що я ще не задавлена в цьому натовпі.

Хтось закриває мені рот і притискає до себе.
Я стою спокійно, поки на мене нападає стан шоку.
Мене тягнуть в бік лісу і я вже справді думаю, що мене збираються вбити.
Чому ніхто не бачить, що мене потрібно рятувати?
Кожен із цих довбаних людей думає про щось своє.
На їніх очах збираються вбити людину.
Якщо я виживу, то накатаю заяву на кожного.
Я дуже розгнівана і перелякана.
Мій рот стискають так сильно, що мені приходиться привідкрити його і відчути зубами шкіру.
Це трохи боляче, але більше страшно.
Я розумію, що це чоловіче тіло і що я майже вишу над землею.
Він не тягне мене - несе.
Я пробую копнути його ногою, але промахуюсь. Та й він такий великий, що хрін йому боляче буде.
Ледь нормальним поглядом я бачу дуже багато дерев. Тепер ми повністю ізольовані посеред лісу.
Він не збирається зупинятись. Несе мене в саму глибину для того, щоб вбити?
Зґвалтувати? Провести сатаністський ритуал?
Я пробую вирватись, але його руки ще більше стискають мене і я зупиняю свої марні сподівання.
Нарешті чоловік зупиняється. Пройшла ніби вічність, перш ніж він опустив мене на землю.
Я вдихнула декілька разів по самі груди повітря. Підняла на нього погляд.
-Ти довбанутий? Маньяк!
Він стоїть прямо переді мною, високий і широкий.
Я розумію, що сиджу на колінах, задихаючись.
Його рука тягнеться до обличчя і він повільно, граючись з моїм терпінням, знімає з себе маску.
Якого дідька...