Читати книгу - "Сни Морфея , Tалі Птах"

— Мої батьки мене не хотіли, з цими вони точно не впораються, — відповів Алекс і потер очі, — Я навіть не знаю де вони.

— Я поговорю з своїми батьками, може з того щось і вийде, — пообіцяв Лорі.

— Мені не можна втрачати роботу, тільки так я зможу їм допомогти. Я не зможу покращити роботу амулету Ліри. Себе я вже не врятую, а дітям… своїм і чужим. Лорі… Хто як не ми? Окрім нас з тобою ніхто нічого не робить…

— Гей, друже, — Лорі похлопав того по плечу, — Ми ще поборімось. Виїдемо з цього клятого міста, тільки но у дітей ворота закриються. Поїдемо, як мріяли в дитинстві, у Францію. Будем на старість кістки гріти на сонці біля моря. Дітям спадок збудуємо, хай вони подорожують. Якось буде. Заберемо з собою Мельника, він теж бідненький. 

Алекс посміхнувся і заплющив очі, він дуже хотів уявити спокійне життя, яке так солодко малював Лорі. На стіні годинник блимнув і Лорі підвівся.

— Я подивлюсь до Рея, — сказав він і піднявся по сходах і через хвилинку повернувся, — Все добре, це якийсь збій напевно. 

— Не перший раз, я не розумію чого вони блимають, якщо аура не концентрується. Хоча, якщо пам'ятаєш останню вечерю, у тебе теж мерехтіли вловлювачі, — зауважив інженер і втомлено позіхнув. 

— Добренько, година пізня. Завтра повно роботи. Я попрошу батька, щоб переночував тут, про всяк випадок, і поставлю тобі ін'єкцію, щоб міцно спав. Завтра з усім розберемось. 

Ліки, які вколов Лорі, подіяли дуже швидко. Тільки сивий дід побажав Алексу на добраніч і пішов в гостьову кімнату, як Моро повалився в ліжко і до самого ранку не рухався.