Читати книгу - "Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova"

- П’охід Високим лісом не забо’онений. Певною частиною лісу. Якби вони зайшли глибше…але ж не зайшли. 

- Ви могли врятувати нас? Всіх нас, - вихопилося в мене і на мене обернулися усі обличчя в кімнаті. Я замовк і опустив очі додолу. Подумки вже відчував як брат шпетить мене, але Брамар, здається, не сприйняв мій крик як щось недоречне і навіть відповів мені:

- Вас і так в’ятовано, хлопці. Ви тут, ситі і цілі, чи не так? Щодо Едасу…може таке бути що загалом Склавіна їм не так вже й пот’ібна.

- Тобто? - перепитав Родосвіт. - Вони пішли до Букова, це напевно. Йшли Великим Шляхом. І сніг, сніг прийшов якраз перед тим, як вони почали надсилати на наші землі свої війська. Чи це збіг? Я б сказав, що тут приклав руку Раматр, якби не знав, що вони з магією не товаришують, як хотіли мене впевнити деякі…Неважливо. Дід Міхор не пам’ятає таких холодів у Заозер’ї за своє життя, а він був мисливцем, ходів до гір на півночі і бачив Гортмрат, і бачив сніг. Там, не тут. Якщо це все не витівки Едасу, щоб знищити Склавіну, то скажіть нащо тоді їм все це? 

Брамар вислухав цю промову уважно, відставив кухля і мовив до брата: 

- Я маю питання, на яке ти мені відповіси. Чи ти знаєш, що Склавіною зникають напівкровки, зеленоокі склавоси? 

- Так, і доволі довгий вже час, якщо вірити чуткам. І ви гадаєте це справа рук Едасу? Але навіщо? 

- В них майже не залишилося власної магії…а тут - така легка здобич, стільки магічного г’есу’су. Бе’и не хочу.

- Вони замислили щось, для чого їм потрібна потужна магія?

Брамар швидко закивав:

- Це моя здогадка…втім, щодо вик’адень я впевнений. Лише не знаю навіщо. Поки що. 

- Зізнатися, я гадав, що це справа рук Раматру. Кому ж як не їм нищити магію у Склавіні.

- Слушно, п’оте зазвичай вони нищать магію іншим чином. Кому це знати, як не мені… - замислено мовив дід. - Але все це п’иводить до іншого питання. Чому вони ви’ішили що п’осто вик’адати півк’овок вже не достатньо? Чому поткнулися аж сюди? Що такого цікавого є на Склавоських землях, що може статися їм у нагоді? 

- Нічого, - майже миттєва відповідь від брата.

- Нічого…це якщо дивитися на Озе’ний к’ай, Склавоську тіснину, М’ячі падини, Тополі к’учі і таке інше. Звичайні землі, пашні, ліса, річки. Та як глянути т’охи далі, то може стати трохи з’озуміліше нащо Едасу дісталися аж сюди зі своїх бе’егів. 

Брат мовчки хмурився і Брамар продовжував:

- Едасу не завжди були такими як за’аз. Не завжди ю’милися на півночних землях за Го’тмр’атом, куди не ступала нога живої людини. Колись, вони були могутньою гілкою на де’еві життя. Ти пам’ятаєш істо’ію п’о т’ьох б’атів - пе’вістків богів? І де вони хазяювали поки не стали один одному за во’огів?

Родосвіт стрепенувся від здогадки: 

- Lessenia! Тож вони прагнуть дістатися Східного Горту? 

- Oyrhёgort, так, так. Колись землі Ewayeen належали і їм також. Але чом вони не подалися туди ч’ез північ, де менше д’аговини, де к’ащі до’оги, ко’отший шлях?

- Це питання аж ніяк не складне - через Раматр. Союз вчепився у північно-східні землі мертвою рукою. І у деякі інші міста також. Чарівникам туди зась.

- Дуже доб’е. Ні, не поткнуться Едасу до Віленбе’гу, який бе’ежуть Чаклуни, чи до земель самого Г’амат’у. Е ні… Вони г’озумніші. Нащо їм г’изикувати і йти північчю, коли тут лежать вільні й малозаселені землі, спустошені голодом, холодом, нестатком влади. Ні, вони підуть Склавіною де завше менше суп’отиву, а на’азі - майже жодного суп’отиву. Ваші землі г’озд’ібнені, г’озкидані по усьому континенту, ви легка здобич. 

Дід й сам пригубив з кухля і продовжував:

- Так, ваші землі їм не пот’ібні, швидше за все…але це не завадить їм г’абувати їх. Г’абувати і вбивати, а тих що можуть стати г’есу’сом для г’итуалів - заганятимуть у полон. Щоб Склавіна вже точно не дала відсіч. Якщо мої г’оз’ахунки ві’ні - те військо, що п’ойшло повз лісу сьогодні - має бути вже під Буковом, як ти й сказав. Чи довго встоїть столиця? Лічені дні. А інші землі? Як не буде кому т’имати трон, хто в’ятує Склавіну? Ви спустошені голодом, вас не вт’имати. Едасу ’оз’ахували все дуже доб’е, malgrё! 

Як Віленбе’г не встоїть перед натиском Г’амат’у - то люди півночі повстануть - і буде ще менше сил г’ятувати к’аїну. У Віленбе’зі вже спалахують повстання п’оти Священного Вогню, Асамблея Ча’івників здійняла ст’ашний галас і готується до обо’они - гадаєте вони п’ийдуть вас г’ятувати? Аж ніяк. Ста’ший син князя, Я’волот, тільки і м’іє п’о вигнання магії зі своїх земель. Лише люди п’оти. Він відстоюватиме свої землі, п’оте, скільки він ще вт’имається на своєму хиткому т’оні? Голод, і холод, і чужа ві’а. Г’ахуйте самі. З одного боку Г’амат’, з іншого Aedasu, це незле, аж ніяк не зле. 

Га’топіль на сході зімнуть наче дитячу іг’ашку. Молодшому сину князя, Володома’у, не вт’имати місто на г’івнині, во’ог його г’озіб’є. 

П’ешен? Він на самісінькому го’ті із землями Едасу. За ним лишився один-сам Д’угець і все, вважай вже стоїш на по’озі у ельфів. Якщо княжич Сиво’г дійсно такий г’озумний, яким його бачать інші, він не вступатиме до бою, зачинить місто і покличе по допомогу. Можливо навіть нашу. Та чи встоїть він. Того я не знаю.