Читати книгу - "Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників"

Бабуся собі в яму сипле, а дідові бадилля на купу скидає. Стали їсти. Вкусив дід бадилину та й каже:

— Ану, дай покуштувать — чи твоє смачніше, чи моє.

А бабуся сміється:

— Е, ні, дідусику, їж, що тобі вродило!

Прожили зиму, знову весни діждали.

— А що будемо сіяти? — пита дід. — Мені мої харчі вже увірилися.

— Коли так, — міркує бабуся, — насіймо маку.

— Еге, еге! — радіє дід. — Тільки мені хай буде те, що в землі, а твоє — що зверху!

— Про мене, — каже бабуся, — хай мої будуть самі вершечки.

Уродив мак. Голівки такі, як кулаки. Позрізала їх бабуся, повитрушувала, насипала маку повні мішки.

— Тепереньки, діду, рви усе, що твоє, їж на здоров'я.

Їсть болотяник цурпалки з маку, аж давиться.

— Дай, бабо, покуштувати, чи твоє смачніше, чи моє!

А бабуся сміється:

— Як же я тобі дам, коли мачинка маленька, а в тебе ротище здоровенний?

Перезимували знов. Болотяник цурпалки їсть, а бабуся — мак.

На третю весну вона питається:

— Чи будемо сіяти, чи, може, годі?

Тут болотяник як закричить:

— Щоб ти, клята бабо, пропала! Ти вже мене так захарчувала, що я й ногами не можу ходити!

— То ти, може, й жити в мене не хочеш?

— Ні, не хочу!

— А як же ми розпрощаємося? Навчи мене хоч одненької пісні на згадку!

Став він співати:

«Ой, жив собі болотяник-небога, та не мав він прихилитись до кого. То знайшов собі бабусю старую… Оцю вже, каже, я перехитрую!

А бабуся була хитріша: так його нагодувала, що він ледве дише. Бадиляччя й цурпалки давала: отак того болотяника вшанувала!

Зрозуміла, бабусенько, моє слово? Залишайся жива та здорова!»

— А добре, — питає, — я тобі заспівав?

— Добре, — каже.

— Ну, заспівай же й ти мені, хоч поганенької, та й розпрощаймося!

— Е, ні! — бабуся йому. — Я так не заспіваю! Ось перекидайся на коня, неси мене, куди знаєш, тоді й заспіваю!

Перекинувсь болотяник на коня й поніс її в ліс, між терни та глоди. А бабуся вхопилася за гриву й співає: «Трайда-райда! Трайда-райда!»

Уже болотяника колючки пошмугляли, уже на ньому й шерсті мало, а вона все співає.

Став болотяник проситися:

— Може, годі, бабусенько? Може, все?

— Е, ні, — каже, — не все. Ще й половини не проспівала.

— Ой, бабусю, голубонько, пусти хоч з душею! Не треба мені твоїх пісень!

— Еге, — каже, — я ж тебе слухала! Послухай і ти мене!

Аж заплакав болотяник.

— Дам, — каже, — торбу грошей, тільки відпусти живого!

Забіг у болото, копнув ногою під купиною, де в нього гроші були заховані, вхопив торбу й поніс бабусю до хати.

Як злізла на порозі — кинув їй торбу:

— Тепер знатиму, хто хитріший, хто мудріший! Прощавай, стара!

Та й подався до себе на купину.

Казки про русалок

Про русалок

Вважалося, що утоплені, вбиті матерями при народженні нехрещені діти спочатку стають потерчатами (поторчатами) і лише через сім років перетворюються на русалок (або ще нявок, мавок). А також русалками стають дівчата, які самоволь йдуть з життя, стають нареченими водяного царя. Найчастіше їх можна побачити біля води, тут вони купаються, бігають, кричать, як кішки. Тіло у русалок синювате, голубувате чи темне, вони голі або ж зодягнені у щось прозоре. Зустрівши живу людину, вони переважно намагаються залоскотати, зачарувати, приспати, звести в безкеття — вони мстять за свою безпровинну загибель.

Русалки живуть не тільки у воді. Кажуть, що в русалок є крила і вони живуть на краю світу, або на скляній горі, а до нас приходять навесні та приносять дощ. Вони виливають росу з рогу, та жнива починають колоситися. Коли жнива цвітуть настає час русалчиного весілля.

Русалка

Люди вірять, що у річках та озерах є русалки — привабливі жіночі істоти, які замість ног мають риб'ячий хвіст. Вони показуються людям, що опинилися одиноко серед води. Така русалка виглядає з підводного терему та заманює рибалку до себе в глибоку воду, де є підводні дерева та дома.

Оповідають, що перед кільканадцятьма роками звабила русалка з собою одного молодого парубка. Пізнім тихим вечором він плив у човні, як то бачить вода така прозора та хтось кличе його з-під води. Став придивлятися та пірнув у воду. Так і жив там з русалкою.

Повернувся до людей через два роки сивоволосим згорбленим старцем і оповідав, що держала його при собі русалка, але як йому там було, й чому так подався, — сього не говорив. Швидко потім він помер.

Мавчин великдень

Ще в давну давнину, за часи наших дідів та прадідів, через передачу від одного до другого, а далі вже й до нас, справлявся й справляється мавчин Великдень. Може, того справді й не було, а все ж таки, як там кажуть, гуло. Святкували його на зелені свята. Старі люди розказували, мавки робляться з нехрещених дітей. Ото як мати опородить дитя та загубить його, або втопить, або що друге зробить, так то й буде мавка. Через те не можна починати купатися до зелених свят. А як хто не втерпе та піде купатися до зелених свят, то треба йому взяти з собою полиню, держати його в руках та й приказувати: «Мавка, мавка, на тобі полинь, а мене кинь!

Мавка, мавка, на тобі полинь, а мене покинь!» То тоді купальщику нічого не буде. А як без полиню влізе купатися в річку, то тоді вона вирине з води та й залоскоче. Ото через те на зелені свята носять в руках любисток, канупір, м'яту, як ідуть до церкви або так, як ходять по селу.

Русалчин тиждень

Була в Кашивці баба одна, Зарембихою її всі звали. Погнала колись Зарембиха гусей пасти, а пасовисько було під лісом, біля жита. Гуси йшли собі попасом, а Зарембиха помаленьку за ними пленталась. Аж дивиться баба, що гуси перестали пастися, повитягували шиї і дивляться у жито. Глянула туди Зарембиха, а там молоденькі дівчатка-русалочки у білих платтячках та з вельонами весільними так гарно танцюють. Баба так і вкам'яніла на місці. Дивиться на них і кроку ступити не може. А русалки все ближче і ближче підходять обступають кругом. Тут Зарембиха нарешті схаменулася, кинулась завертати гуси і скоріш з того місця.

Перелякалась баба мало не до смерті. А було то якраз коли жито цвіло. Ту пору Русалчиним тижнем називають. Тоді, кажуть, русалки з жита виходять (а саме тоді жито й цвіте) і вже як хто