Читати книгу - "Біблійні казки. Казки та легенди про святих"

Петро поклав ті куски під корч. Ісус Христос їх переблагословив і сказав:

— Най буде губа-гриб.

І виріс з того гриб. То не вчені зробили і не чорти поклали, тільки Ісус Христос. І з того часу є гриби. Від Нового Завіту, бо в Старім їх не було.

Петро завстидався і взлостився, й каже:

— Я голоден, з тобою ходити не буду. Зроби так, щоб мені не хотілося їсти.

Ісус сказав, що можна це зробити, але треба вибрати зсередини. А Петро спитав:

— То мене не буде боліти?

— Ні, не буде, — сказав Ісус.

І черево Петрові втворилося, Петро сам собі вибрав з черева калюхи і кинув на корч.

І Петрові вже добре, їсти не хочеться. Ідуть вони далі дорогою. Але повертають до одної хати. Там був якийсь-то баль, за столом сиділи люди. Вони оба зайшли до хати, та й їх ґазди посадили за стіл, дали їсти. Ісус Христос їсть, а Петро не їсть, бо в Петра калюхів нема та й не хочеться їсти. Ґазди кажуть:

— Ви чому не їсте? Що, це недобре?

І ґазди й гості взлостилися на Петра — чого це він не їсть? І Петро набрався встиду.

Пішли вони відти, і сказав Петро до Ісуса Христа:

— Вчителю, я такого встиду набрався. Зроби так, аби й ти не їв.

А Ісус сказав:

— Що я тебе обходжу? Я можу їсти і не їсти. Ти хотів, і я тобі зробив, щоб ти не їв. А тебе що я обходжу?

Петро каже:

— Так не може бути. Або оба їмо, або оба не їмо. То зроби так, аби я їв, як і ти.

— То треба нам вертатися туди, до тих кишок, — каже Ісус Христос.

Прийшли вони до корча, а кишки лазять по корчеві, як гадюки, бо зголодніли, хотять їсти. І втворилося черево Петрові, і сказав Ісус:

— Клади собі ті калюхи.

Петро поклав, і то зцілилося, і знов Петро, як перше, їв і пив.

Як бог цигана вчив

Циган їхав усюди по селах. Та й так йому склалося, що згинув йому кінь, а циган з дітьми лишився на возі під будою. І надійшов Господь Бог. Та й каже циган:

— Боже, що Ти зробив! Чим я потягну віз, як мені скажуть виходити звідси? Якби я був на Твоїм кріслі і дивився на землю, я би такого не зробив.

А Бог сказав:

– Іди сідай на те крісло, де я сиджу. Побачу, що ти зробиш.

Циган пішов на те крісло, сів, дивиться, а там бідна вдова, що п’ятеро дітей має, пішла до багачки прати плаття. А багачка нарихтувала їй за то дві миски муки. Хотіла дати за те, що вона їй пере.

Бідна випрала коло річки плаття та й прийшла до багачки, поскладала його на жердку та й каже:

— Я піду гляну на свої діти, а потому прийду та й повішаю вам це плаття.

А багачка собі подумала: «Може, вона й не прийде повішати це плаття», — та й одну миску муки висипала назад у мішок. — Як вона не прийде повішати те плаття, то лиш одну миску дам».

А бідна глянула на дітей та й прийшла й повісила шмаття. Багачка ще не встигла набрати назад другу миску, а циган подумав, що вона не хоче більше муки дати, та й багачку знищив.

А Бог прийшов та й каже:

— Ну що ти, цигане, доброго зробив? Видиш, — каже, — ця жінка з п’ятьма дітьми жила би попри ту багачку. То помогла би багачці, друге помогла би, та й щось би заробила, та й вони би жили. А ти взяв та знищив багачку, та й бідній вдові не буде де заробити. А коня я в тебе забрав, аби ти не мучив коня та своїх дітей, аби ти розвів своє господарство, аби ти зробив собі хату і був господарем, а не мандрівником: щоб у тебе серед зими діти на возі не мерзли.

Отак Бог учив цигана, аби циган робив. А циган не хоче робити й досі.

Як поплатився Петро

В однім селі жив дуже бідний чоловік. Не мав він нічого. Пожаліли його ґазди і дали йому пасти худобу. Кажуть:

— Паси нам худобу. Який буде приплід за цілий рік, то буде твій.

І Бог поблагословив, що великий приплід був, бо кожна корова мала парадну теличку.

А тоді той час був, що ходив Христос з Петром по землі. Ідуть вони, позирає Петро та й каже:

— О Христе, які тут парадні телятка! Слухай, дай так, жеби ці телятка поздихали.

Каже йому Ісус Христос:

— Петре, ти поплачеш гірко за тото.

— Ні, Христе, лиш ти дай, я тебе прошу, жеби тоті телятка поздихали.

І Христос так зробив, жеби всі телятка в того чоловіка поздихали. Заплакав бідненький: не має нічого. Пожаліли ґазди його і кажуть:

— Не бійся нічого. Ми не дамо тобі й твоїм діточкам пропасти.

І виділили вони йому огородик землі.

— Посій на ній пшеницю і будеш мати.

Посіяв він пшеницю, Бог поблагословив, і така пшениця вродила велика — колоси такі, та аж до землі нагнулися. Іде Ісус Христос з Петром. Каже святий Петро так:

— О Христе! Дай, жеби та пшениця заклялася, так, жеби з одного возу не було більше, лиш одна мірка зерна.

Каже Ісус Христос:

— О Петре, поплачеш ти гірко.

— Ні, не поплачу, лиш будь добрий, я тебе прошу, зроби так, жеби з одного возу лиш була мірка зерна, а хто буде перший з тої пшениці хліб їсти, жеби вдавився.

Каже Ісус Христос:

— О Петре, поплачеш ти гірко.

— Ні, не поплачу.

Ідуть вони далі, раз позирають — така красива дівочка несе відро з водою. Приходять Ісус Христос і Петро:

— Дай, дівочко, нам води напитися.

Дівочка скоро напоїла їх водою.

— Ой яка красна дівочка! — говорить Петро.

Ідуть далі, видять, лежить оден легінь під садом і тримає відкритий рот, щоби йому впало в рот яблуко. Каже Петро:

— Йой, який лінюх! Слухай, — каже, — ти не знаєш, де живе тут якась вдова?

— Там, — та й указав він ногою, де живе.

— Який лінюх! — знов каже Петро. — Христе, що тепер зробимо?

— Знаєш, що зробимо? То зробимо, же тоту красиву й шиковну дівочку дамо йому в жони.

— Йой, не роби того, Христе.

– І зроблю я таке, бо коли той лінюх буде мати таку шиковну жону, то буде жити, а коли буде