Читати книгу - "Гаррі Поттер і в'язень Азкабану"

- РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ -

Зловісна поразка

Професор Дамблдор звелів ґрифіндорцям повертатися до Великої зали. За десять хвилин до них приєдналися гафелпафці, рейвенкловці і слизеринці. Усі були вкрай розгублені.

- Ми з учителями зараз ретельно обшукаємо весь замок, - оголосив Дамблдор, тимчасом як Макґонеґел і Флитвік замикали усі двері в залу. - Боюся, що задля вашої ж безпеки вам доведеться цю ніч провести тут. Гуртожитських старост я попрошу охороняти входи в залу, а всю відповідальність покладаю на старосту і старостиню школи. Прошу негайно доповідати мені про будь-яке порушення спокою, - звернувся він до Персі, що набундючився, мов індик. - Для повідомлень можете залучати привидів.

Дамблдор уже збирався йти, але раптом щось згадав:

- Ага, вам ще будуть потрібні...

Він легенько махнув чарівною паличкою, і всі столи відлетіли до стін. Ще один помах - і підлога вкрилася сотнями м'якеньких фіолетових спальних мішків.

- Приємних вам снів, - побажав Дамблдор і зачинив за собою двері.

Зала збуджено загула. Ґрифіндорці розповідали про свою пригоду.

- Усім лягати в спальні мішки! - крикнув Персі. - Негайно припиніть розмови! Через десять хвилин вимикаємо світло!

- Беріть мішки, - сказав Рон Гаррі й Герміоні. Вони схопили три спальні мішки й потягли їх у куток.

- Думаєте, що Блек і досі в замку? - нетерпляче зашепотіла Герміона.

- Здається, Дамблдор вважає, що так, - озвався Рон.

- Нам ще пощастило, що він з'явився сьогодні, - сказала Герміона, коли вони, не роздягаючись, позалазили в спальні мішки і сперлися на лікті, щоб продовжувати розмову. - Саме тоді, як у вежі нікого не було.

- Мабуть, він утратив відчуття часу, бо постійно мусить ховатися, - припустив Рон. - Забув, що це Гелловін. Інакше він би вдерся сюди.

Герміона здригнулася.

Усіх у залі цікавило одне: як Блек сюди потрапив?

- Може, він уміє являтися? - припустила якась рейвенкловка. - Ну, знаєте, виникати з нічого, просто з повітря.

- Або якось замаскувався, - додав п'ятикласник з Гафелпафу.

- Він міг просто прилетіти, - сказав Дін Томас.

- Слухайте, невже ніхто, крім мене, не прочитав «Історію Гоґвортсу»? - пирхнула Герміона.

- Цілком можливо, - озвався Рон. - А що?

- А те, що замок захищений не тільки мурами, - пояснила Герміона. - На нього накладено безліч усіляких заклять, і сюди не так просто проникнути крадькома. Хотіла б я бачити того, хто зумів би прошмигнути повз дементорів. Вони чатують на кожному вході і виході. Повз них неможливо навіть пролетіти. А Філч знає всі таємні переходи, і їх давно вже перекрили...

- Гасимо світло! - оголосив Персі. - Усі лягайте в спальні мішки і припиняйте розмови!

Свічки погасли. Світилися тільки сріблясті привиди, що літали тут і там і заклопотано перемовлялися зі старостами гуртожитків, а також зачарована стеля, всіяна зірками, як на справжньому небі. Шепіт і далі не вщухав, тож Гаррі мав відчуття, що засинає десь надворі під легеньке шелестіння вітру.

Щогодини в залі з'являвся хтось із учителів - перевірити, чи все гаразд. Десь біля третьої ночі, коли майже всі нарешті поснули, увійшов професор Дамблдор і пошукав поглядом Персі. Персі скрадався поміж спальними мішками і лаяв учнів за розмови. Він стояв саме неподалік від Гаррі, Рона й Герміони, коли до них стали наближатися Дамблдорові кроки. Діти миттю прикинулися сплячими.

- Хтось його бачив, пане професоре? - прошепотів Персі.

- Ні. Тут усе гаразд?

- Я все контролюю, пане професоре.

- Добре. Зараз їх краще не чіпати. Я знайшов тимчасового охоронця для ґрифіндорського портрета. Завтра вже можна буде завести всіх туди.

- А де Гладка Пані?

- Сховалася на карті Арґілширу, що на третьому поверсі. Очевидно, вона відмовилася впускати Блека без пароля, тож він на неї й напав. Вона й досі перелякана. А коли заспокоїться, містер Філч її відреставрує.

Знову рипнули двері, і залунали ще чиїсь кроки.

- Директоре? - Це був Снейп. Гаррі завмер і нашорошив вуха. - Ми обшукали весь четвертий поверх. Його там немає. А Філч оглянув підвали - там теж нікого.

- А як астрономічна вежа? Кабінет професорки Трелоні? Соварня?

- Усе обшукали...

- Дуже добре, Северусе. Правду кажучи, я й не сподівався, що Блек сховається тут.

- А як він сюди потрапив, професоре, маєте якісь здогади? - запитав Снейп.

Гаррі аж підвів голову, щоб краще було чути.

- Здогадів багато, Северусе, і всі неправдоподібні.

Гаррі ледь-ледь розплющив очі: Дамблдор стояв до нього спиною, але він міг бачити зосереджене обличчя Персі, а також профіль роздратованого Снейпа.

- Пам'ятаєте розмову, яку ми мали з вами, директоре... напередодні навчального року? - запитав Снейп, ледь розтуляючи вуста, мовби не хотів, щоб його почув Персі.

- Пам'ятаю, Северусе. - У голосі Дамблдора прозвучали нотки застороги.

- Майже неймовірно... щоб Блек міг проникнути в замок без чиєїсь допомоги звідси. Я вже висловив вам своє занепокоєння, коли ви призначили...

- Я не вірю, що хтось у цьому замку допомагає Блекові, - зупинив його Дамблдор тоном, що не допускав Снейпового заперечення. - Мушу піти до дементорів, - мовив Дамблдор. - Я обіцяв їм сповістити, коли закінчаться наші пошуки.

- А вони пропонували вам свою поміч, пане професоре? - поцікавився Персі.

- Ще й як, - холодно озвався Дамблдор. - Та поки я директор, жоден дементор не переступить поріг цього замку.

Персі зніяковів. Дамблдор швидко й нечутно покинув залу. Снейп провів його обуреним поглядом і теж вийшов.

Гаррі глянув на Рона й Герміону. Вони лежали з розплющеними очима і розглядали зоряну стелю.

- Що б це могло означати? - ледь чутно вимовив Рон.

*

Наступні кілька днів у школі тільки й було розмов, що про Сіріуса Блека. Висувалися найнесамовитіші припущення щодо його проникнення в замок. Скажімо, Анна Ебот з Гафелпафу цілий урок гербалогії запевняла всіх охочих її слухати, що Блек уміє перевтілюватися на квітучий кущ.

Подертий портрет Гладкої Пані зняли зі стіни, а на його місце почепили зображення сера Кадоґана разом з його товстеньким сірим коником. Але це мало кого втішило. Сер Кадоґан постійно викликав учнів на дуель і вигадував безглузді паролі, які міняв принаймні двічі на день.

- Він справжній псих, - поскаржився Персі Шеймус Фініґан. - Чи не можна його замінити?

- Нема ким. Усі картини бояться того, що сталося з Гладкою Пані,