Читати книгу - "Право на пиво"

— Казка, билина — яка різниця! Користі від них — ніякої! — заперечив скептик, який ховався у клубах диму.

— Ти, взагалі, звідкіля тут узявся, розповідачу казок? — грізно поцікавився охоронець, який зазирнув на сміх.

— Я до начальника відділу реклами йшов. У мене до нього ділова пропозиція, а секретарка не пустила. Сказала, що Василь Федорович зайнятий.

— Ділова пропозиція?

— Звичайно, — ображено заморгав старий. — Не годиться ж турбувати дрібницями зайняту людину. Я хочу запропонувати використати Змія Горинича з рекламною метою.

— Дідусю, — скептично посміхнувся найближчий курець. — Ви, напевно, не дивитеся телевізора. Змій Горинич давно рекламує пиво «Три богатирі».

— Дивлюся я телевізор, чому ж не дивитися. Тільки Змій у них несправжній. Намальований, — дідок ласкаво подивився на співрозмовника, як на студента, що плете нісенітницю на іспиті.

— Невже ви можете запропонувати іншого? — єхидно поцікавився «студент».

— Можу! У тому то й річ, що можу! — схвильований, дідок піднявся навшпиньки і змахнув руками. — Справжнього Змія Горинича! Того самого, про якого говориться у билинах! — патетично оголосив він. — Я знаю, де його можна знайти! Тому мені потрібні гроші! — переможним поглядом старий обвів слухачів.

Димові хмари здригнулися від реготу. Охоронець навіть закашлявся, утираючи сльози.

Кілька секунд дідусь, нерозуміюче крутив головою, не в силі збагнути, чому така цікава пропозиція може викликати настільки неадекватну реакцію. Його очі згасли. Похнюплений він стояв посеред кімнати, притиснувши руки до грудей. Сивий чубчик на маківці додавав йому зворушливо-беззахисного вигляду.

— Дідусю, йшов би ти додому, — порадили йому. — Навряд чи Василь Федорович стане слухати твої казки.

Охоронець узяв засмученого старого за руку і повів коридором до ліфта, утішаючи дорогою.

— Тут серйозна, солідна фірма, дядьку, а ти зі своїми казками. Та не ображайся. Ми не з лихого серця, це дійсно смішно. На вулиці XXI століття — комп’ютери, технології просунуті, а ти — казки про Змія Горинича.

— Ой, юначе, — дідок повернувся до нього. — Зачинилися від світу люди у своїх кабінетах, відгородилися від природи технологіями. А казка — ось вона, поруч зовсім — тільки руку простягни.

— Ну так, — з іронією підморгнув охоронець, — а в протягненій руці «зелені» затиснуть.

— Що зелене? Листя?

Ну ти, дідусю, як з дуба упав! Гроші. Вакси. Долари — «зелені». Ти ж за ними приходив?

— Проблема нашого суспільства, хлопчику, в тому, що воно стрімко «позеленіло». Усе вимірюється грошима, — старий ступив у відчинені двері ліфта. — А я хочу врятувати унікальну тварину.

— Яку?

— Змія Горинича, — долинуло з ліфта, що уже рушив.

— Ну, діду, мабуть, клепок у голові не вистачає, — промурмотав під ніс охоронець. — Теж мені, знайшов дитину!

— Треба, треба змінювати концепцію! — начальник відділу реклами ЗАТ «Оболонь» Василь Федорович нервово ходив уздовж кабінету від стіни до стіни.

Співробітники, які сиділи за довгим полірованим столом для нарад, невідривно стежили за його пересуванням. Управо — вліво. Як глядачі за тенісним м’ячиком на корті. Вліво — вправо.

— Наймоднішою і найприбутковішою тенденцією сьогодні є використання у рекламі тварин, комах та іншої зоології. Торгова марка «Будвайзер» за рік злетіла на вершину світового рейтингу, випустивши рекламний ролик із жабами! — начальник, клацнувши пультом, вивів на проекційний екран зображення.

Жирні жаби, сидячи в болоті, бадьоро проквакали: «БУД! ВАЙ! ЗЕР!»

— Можна тільки позаздрити роботі маркетологів цієї фірми! — начальник зробив драматичну паузу. — А ось їхній другий ролик!

Товста жаба витала у хмарах, наче повітряний змій на мотузці, приклеївшись довгим язиком до вантажівки з написом «Будвайзер», що проїжджала повз болото.

— Нещодавно з’явилося повідомлення, що світовий лідер пивоваріння шотландський концерн «Scottish & Newcastle» намірився використовувати для своєї реклами Лох-Несське чудовисько. Ви уявляєте, що це може їм дати? Якщо жаби змогли витягнути фірму на рекламний Олімп, то Нессі просто поховає всіх інших виробників! — начальник різко вимкнув екран. — У нас ще є час, щоб зробити рішучі кроки й утримати «Оболонь» у лідерах. За кілька місяців шотландці обіцяють показати Нессі усьому світові. — Василь Федорович гострим поглядом обвів кожного співробітника.

— Як дивно, — зважився вставити слово Сергій, наймолодший із присутніх.

— Що дивно? — начальник стрімко обернувся до нього, мов хижак, що зачув жертву.

— Та дід один сьогодні приходив, теж про чудовисько розповідав.

— Який дід? Яке чудовисько?

— Дивний такий дід. На психа ніби не схожий, а все про змія балакав.

— Казав, що має ділову пропозицію.

— Стверджував, що знає, де знайти живого Змія Горинича! — перебиваючи один одного, заговорили співробітники.

— І де зараз цей дідусь? — відкарбував кожну літеру начальник.

Тиша була красномовною відповіддю.

Василь Федорович повільно пройшов до свого столу, сів у крісло. Прикрив очі долонею:

— Якщо за дві години ця людина не буде стояти переді мною — можете всі вважати себе звільненими. Час пішов.

— Радий вас бачити, шановний… — зустрічаючи у дверях гостя, начальник зам’явся, очікуючи, поки співрозмовник підкаже