Читати книгу - "Витівки Йонатана Коота"

— Я ж цього забіяку полюбив як брата, — сказав Бікі і, показуючи на бляшанку, діловито спитав: — Це завдати собі на спину?

— Так, сержанте, — відповів капітан і нахилив бляшанку, щоб під неї було легше вповзти.

— Чим я заслужив? — скромно спитав Хелонідес.

— Не дав себе спровокувати на необдумані дії, що не завжди вдається навіть генералам. І зайвий раз не питаєш, який вантаж будеш нести. — Коот вигріб з-під листя два пензлі, які пахли м’ятою, і поклав їх на бляшанку. — Чекай, але в укритті.

Спочатку бігом, а потім переповзаючи від дерева до дерева, командир підкрався до будиночка на колесах. Зморені цілоденною роботою лісоруби саме вечеряли, видзвонювали ложками об казани, курили цигарки, розмовляли й голосно сміялись із власних жартів. Перекрикуючи їх, лисий бородань гукав у телефонну трубку:

— Бенеку, ти взнай, скільки за них дають… Я тобі казав, що дзьоб у нього чорний, а очі ніби чорною тушшю видовжені аж до вух… Поки що не вміє, але як днів зо три поголодує, як я йому хвоста над запальничкою припалю, то він, лись-блись, так заспіває, що й канарка за пояс заткне… Коли їхатимеш з харчем, прихопи якусь клітку, бо в мене нема куди його, мерзотника, посадити…

Лисий говорив, стоячи на сходах біля дверей вагончика, і дивився вниз. Внизу коло трактора стояла лавка, поряд з якою сидів пес Британ і не спускав ока із шапки з козирком, притиснутої до землі гайковим ключем. Коота, що сховався в кущиках розквітлої брусниці, відділяв від цієї лавки один стрибок і… майже година.

Приплющивши повіки, щоб пригасити блиск жовтих зіниць, не здригнувшись навіть тоді, коли якийсь нахабний нічний метелик сів у нього на носі й став припудрювати крила, він завмер без руху.

Попоївши, лісоруби повкладалися на вузеньких двоповерхових нарах у вагончику й захропли. Лись-Блись, провівши ще кілька телефонних розмов, у яких пропонував купити «лісового горобця, що співає краще за канарка», пригрозив псові березовою лозиною, аби стеріг добре, і врешті пішов на трактор.

Йонатан не стрибнув, хоч міг це легко зробити, а спокійним, повільним кроком рушив до лавки. Побачивши його, пес оголив ікла й приготувався до стрибка.

— ЕЙ, ЕЙ! — озвався Коот.

Це нагадало Британові присмак баговиння, яке забивається в ніздрі і в писок, лоскіт пуголовків у вухах, брак повітря в легенях, від чого боляче стискає ребра. Підібгавши хвоста, він позадкував так далеко, наскільки дозволяв ланцюг.

Боягузливим собакою Британ не був. Свою відданість комусь він міг би довести, навіть якби довелося вступити в бій з трьома котами, які могли видряпати йому очі. Боявся він лише Лись-Блися. Та оскільки боявся менше, ніж повторного падіння в болото, відступив і дозволив напасникові видобути з-під шапки невеличкий піристий згорток, який мав стерегти.

Навантажені металевою бляшанкою, вони відпливли від берега і, лавіруючи між безліччю острівців Малого Хлюпу, йшли на максимальних махах плавців, коли раптом від корчовища до них долетіло сумне виття побитого пса.

— Розклейте мене, — попросив Ерик, ув’язнений у сірому тісному пакеті, звідки через невеличкий отвір визирала тільки його голова.

Це були перші слова, які пролунали від моменту його визволення, оскільки ні Йонатан, ні Бікі теж досі до нього не озивались.

— Розклейте, — повторив Ерик голосніше, не дочекавшись відповіді.— Я того Лися-Блися так довбону в лоба, що він ногами накриється, а потім усі волоски — по одному…

— Є багато покарань за невиконання наказу, — мовив Коот, звертаючись до Хелонідеса, — та коли до цієї провини додати ще й злочинну легковажність, внаслідок якої потрапляють до пастки і перебувають у неволі…

— Ви можете мене заклювати, розстріляти, загризти чи втопити, але спершу роз-клей-те, бо мене трясця вхопить!

— Не знаю, яке покарання вибрати, — вів далі капітан, вдаючи, що не чує Повзикових благань.

— ЗПП на час бойової операції,— порадив Бікі.

— Це ще що за ЗПП? — писнув Ерик.

— Заборона Покидати Пакет на час операції «Лісові привиди», — замислено повторив командир і всміхнувся собі у вуса, коли подумав, що вночі й так не мав би користі з Крилатого, отож Бікі, пропонуючи покарання, одночасно захищає товариша від надмірної суворості.

— Так, ідея добра, сержанте Хелонідесе, — суворо мовив Коот. — Вашу пропозицію я затверджую.

— Сержанте? — тихо свиснув Ерик.

Морально зламаний, він опустив дзьоба й замовк. Адже після страшної пригоди з Лись-Блисем його не тільки не допускають до бойових дій, а й карають згідно з пропозицією менш хороброго і активного товариша, який завдяки своїй дисциплінованості випередив його в званні на два ранги.

У тому місці, де Цюркава впадає в озеро, Хелонідес пристав до берега. Коот, взявши пакет з Ериком у зуби, рушив уперед, Бікі з вантажем на спині — за ним. Крізь дірку в сітці вони потрапили в тінь абрикосового саду і встеленою опалими рожевими квіточками алеєю підійшли до дерев’яного, проте дуже вишуканого будиночка з величезними вікнами. Над будиночком, конкуруючи із блиском зірок, променів