BooksUkraine.com » Фантастика » Марсові онуки, Олександр Петрович Казанцев 📚 - Українською

Читати книгу - "Марсові онуки, Олександр Петрович Казанцев"

138
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Марсові онуки" автора Олександр Петрович Казанцев. Жанр книги: Фантастика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34 35 ... 45
Перейти на сторінку:
було продиратися через ліани, закутий в обладунок робот був на висоті, розтрощуючи перепони сокирою, як лицар юрбу невірних.

Ці хвилини Вуд використав для збирання гербарію. Аллан Керн насмішкувато спостерігав за ним:

— Розраховуєте на професорське звання?

— Боюсь, що замало знаю, аби бути професором!..

— Мілке ваше море, Вуд. Професор одержує в США менше поліцая.

— Погляньте, шефе, на цей листок. Заприсягаюсь, я бачив його відбиток на камені. Хіба я привезу його заради професорської платні? Ні, шефе, заради науки!

— Наука не може бути метою. Наука — засіб. Помилуйтесь Джоном. Колонія таких машин, створюючи схожих на себе, змінить цю планету, відкопає тут мені такі скарби…

— Ви, здається, шукаєте нову форму рабовласництва?

— О ні! Електронний мозок інформовано про американську декларацію прав.

Несподівано все навкруги потемніло, наче спала ніч. Почулося клацання, свист і завивання.

— Нічого не розумію, — сказав Керн, засвічуючи ліхтарик і дивлячись на годинник. — Ми встановили, що венеріанська доба дорівнює дев'яти земним добам, семи годинам і сорока хвилинам, а зараз…

— Шефе, над нами хмара попелу…

— Вулкан? Цього тільки бракувало!..

Лісом прокотився грізний гуркіт. Голоси відразу змовкли. Захитались папороті.

Керна і Вуда так трусонуло, що вони ледве встояли на ногах, вчепившись один в одного. Робот сповз із коріння і загрузнув у трясовиці. Керн і Вуд допомагали йому вилізти.

Якась звірина шмигала навколо. Її хижі очі неначе іскри блимали у пітьмі…

— Якщо дерева почнуть падати, краще піти з гущавини, — запропонував Керн.

Люди й машина бігли з лісу… назустріч ящіркам, що рятувалися.

Ліс закінчився біля стрімкого вулканового схилу. Зверху, курячи і блискаючи, котилася вогняна ріка…

Земля хиталася під ногами, як море за мертвої хвилі. Керн і Вуд повернулися до лісу, та побачили, як падають велетенські папороті.

— Сюди! — вигукнув Керн, показуючи на кам'янисте узвишшя.

Лава повільно стікала, набухаючи тістоподібною хвилею.

Люди і робот стояли на каменях. Лава обтекла їх з двох боків.

Магма дісталася до крайніх дерев, і вони спалахнули свічками. Почалась лісова пожежа, яку роздмухував сильний вітер.

Вогняний потік набухав, розливаючись дедалі ширше. Він сипав іскрами, яскраві спалахи вигравали на ньому.

Чорна хмара попелу висіла над головою ї змішувалася з димом лісової пожежі. Все навкруги, освітлене лавою, зловісно мінилося червоними відблисками.

Бульбашки здувалися на блискотливій поверхні магми і лопали, розкидаючи фонтани вогняних бризок. Клуби диму підіймалися з гарячого потоку, як дивовижний туман, огортаючи ноги тих, що стояли на кам'яному острівці.

— Добре, що з нами нема Мері, — тихо прошепотів Вуд.

— Краще помолимося, — сказав Керн, дістаючи молитовник. Він простягнув руку, щоб вимкнути робота. — Це його не стосується.

Та Гаррі перехопив шефову руку.

— Слухайте, слухайте!..

Земля під ногами гула, ліс тріщав, дерева горіли й стріляли. З вершини гори долинали вибухи…

Робот повторював байдужим голосом:

— Чутність кращає. Стала п'ятдесят два проценти. Грозові розряди все ще заважають.

— З ким він розмовляє? — спитав Гаррі.

— Мовчіть! — просичав Керн, що вчепився в його руку.

— Даю радіопеленг, даю радіопеленг за вимогою, — повторював робот. — Визначаю відстань у дві милі.

— Божеволію! — скрикнув Керн. — Галюцинація! Та у машини її не може бути, Гаррі! Це неможливо, та це росіяни…

— Росіяни? — не вірячи вухам, перепитав Вуд.

— Ви чуєте? Робот розмовляє з ними. У нього чутливіша апаратура, ніж у наших шоломофонах.

— Пізно!

— Ніколи не думав, що мені так пізно доведеться міняти свої погляди!..

— Знаходимося на камені посеред вогняної рідини, — байдуже повідомляв робот. — Вона прибуває по одному дюймові на хвилину. Через тридцять сім хвилин сорок вісім секунд камінь буде затоплено. Ще через сімнадцять хвилин вогняна рідина дійде до колін…

— Вони мчать сюди! Чуєте, шефе? Вони запитують обстановку, вони йдуть нам на допомогу!

— Ніколи не думав, що вони на це здатні! На цій планеті багато чому навчишся, Гаррі… Шкода, що не доведеться скористатися цим у житті…

— Робот теж не зважив на це. Та вони допоможуть нам, врятують нас.

— Ех, малюк, — майже ніжно сказав Керн, — який всюдихід пройде по вогню? Розраховувати треба тільки на самих себе… Є лише одна машина в світі, яка може врятувати нас…

— Ви так гадаєте, шефе?

— Хелло, Джоне, прошу вас. Візьміть містера Вуда і перенесіть його через вогняний потік.

— Що ви, шефе?.. А ви?..

— Вищий закон природи, Гаррі… Молодості — жити. Передайте привіт Мері. Я не завжди був справедливий щодо неї… Отож, Джоне, прошу вас…

— Ширину потоку можна подолати за дванадцять хвилин, через двадцять п'ять хвилин можна повернутися за містером Керном, — прорипів робот.

— О, мій незабутній брате Томас! Він створив не просто мислячу, але й чутливу, гуманну машину! Йдіть, Джоне, я ждатиму вас, у якого є не тільки мозок, але й серце!

Робот посадовив Гаррі на плече і безстрашно рушив у вогненний потік.

Лава дійшла йому до кісточок і вирувала, обтікаючи ноги. Дим підіймався, майже сховавши Керна, який лишився на камені. Гаррі не задихнувся тільки тому, що був у шоломі.

Робот пройшов кілька кроків, та раптом спинився.

— Рідина прибуває по півтора дюйма на хвилину. Коли можна буде повернутися за містером Керном, вона сягне йому вище колін, що може

1 ... 33 34 35 ... 45
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Марсові онуки, Олександр Петрович Казанцев», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Марсові онуки, Олександр Петрович Казанцев"