Читати книгу - "Провальні канікули, Елла Савицька"

Деякі хлопці тут же сіли за стіл, і почалася нова партія гри. Цього разу спостерігати було не так цікаво, бо одразу було видно, хто веде. Якщо Дона Хосе Андресу перемогти не вдалося, то ці хлопчаки буквально за п'ять хвилин залишилися без грошей. Я посміхалася, спостерігаючи, як ті вивуджували гроші з кишень і складали їх перед Андресом. Дивне почуття радості за того, до кого відчуваєш найсуперечливіші почуття, треба сказати.

- Це все? Більше немає охочих? - уточнив він, підраховуючи виграш, і оскільки відповіддю стала тиша, додав, ніби ненароком: - А як щодо тебе, Емілія?

Я навіть подавилася, і мало не виплюнула ром назад у склянку, коли зрозуміла, до кого він звертається. Відразу десяток очей поглянули на мене з цікавістю, а його власні - з викликом.

- Я не вмію. Точніше, колись грала, але це було дуже давно.

- І що? Ти вже хвилин тридцять тут стоїш, щось та згадала! - наполягав цей гад, ставлячи мене у дедалі незручніше становище. У принципі, як і завжди. Це, мабуть, його улюблене заняття.

- Щось згадала, але грошей у мене все одно немає. Тож тобі буде не цікаво, - навела вагомий аргумент я. Адже все, що йому потрібно - це гроші, а витрачати свої кровно зароблені на програш, ще й ЙОМУ, я не збираюся.

- Можна зіграти на бажання! Чи боїшся програти? - він гордовито підкинув брову, а мені вже було ясно, що я програла. Ні, гру я, можливо, і виграю, у чому сумніваюся, але програла цей бій. Він прекрасно вивчив мене і знає, на що тиснути. Знає, що я не відмовлюся прийняти виклик.

- Кому? Тобі? Я все дитинство грала з бабусею в доміно, тож у тебе немає шаңсів, - парирувала я, зайнявши місце навпроти, а Еля вже розминала мені плечі, наче перед боєм.

- Зроби його, чіка! - прошепотіла на вухо.

- А кажеш, не пам'ятаєш, як грати. - усміхнувшись, Андрес перемішав доміно. - Брешеш ти, espina...

- На що граємо?

- Вибирай сама. Чого тобі хочеться? Крім мене, звісно, - у мене навіть очі на лоб полізли від такого нахабства. Хлопці поруч із ним зареготали, а він тільки широко посміхнувся.

- Ніколи не мала пристрасті до павичів! Але якщо вже ти такий самовпевнений, то чому б тобі не станцювати тут для всіх стриптиз, коли програєш? - тепер була моя черга з викликом підкидати брову.

- "Якщо", ти хотіла сказати.

- Ні, я все правильно сказала!

Злегка примружившись, він, здавалося, на секунду задумався, але потім розвів руками і погодився.

- Α ти, Емілія, коли програєш, поцілуєш мене. Теж тут і при всіх. - Я задихнулася, і серце навіть на секунду поринуло вниз. Десь у глибині душі я навіть зраділа такому його бажанню, але потім зрозуміла, що це тільки стьоб, і він знову шукає привід зробити з мене посміховисько.

- Домовилися, поцілую!

Першу партію я виграла, і була дико окрилена цією перемогою, настільки, що не зрозуміла, що мене віртуозно обводять навколо пальця. Друга була теж за мною, та й третя теж. Від перемоги мене відділяло всього чотири партії. За правилами гри потрібно виграти в суперника сім партій, але з четвертої почалася справжня гра. Давши мені відчути смак перемоги, навіть не смак, а легкий запах, у мене її, не докладаючи особливих зусиль, вирвали з рук, залишаючи лише легкий шлейф. Тепер уже мені стало зрозуміло для чого затіялася вся ця гра. Із самого початку Андрес знав, що я облажаюся. Α я, за своєю сліпою пихою і бажанням поставити його на місце, не зрозуміла цього підступу. Була б розумнішою, одразу б відмовилася, але тепер довелося піднятися з місця і підійти до нього, щоб виконати це кляте бажання. Він навіть встав із пластмасового стільця, гидко ковзнувши тим по асфальту, і посміхнувся зверхньо. "Зараза, як же я тебе ненавиджу, сволота ти така", - так і хотілося вимовити зараз, але все, що потрібно було зробити - це поцілувати. Пухкі губи були настільки близько, що я на мить навіть перестала чути сміх ззаду від його "групи підтримки", і грубі висловлювання Ельвіри щодо нього, які вона вигукувала зі свого місця. Мені здалося, чи він і сам трохи напружився? Чорні усміхнені очі свердлили мене наскрізь, оживляючи в животі метеликів.

Зібравшись із силами, я підвелася на носочки, і коли Андрес почав нахилятися назустріч, на секунду пошкодувала про своє рішення. Настільки п'янким був його аромат і заворожуючим погляд, що перехопило подих. Але ні, я все ж обхопила ніжно його обличчя долонями, а потім притягнула до себе, щоб залишити легкий чмок на засмаглому лобі. Проігнорувавши здивований погляд, відпустила його, хоч і з дуже великим небажанням. Хотілося навпаки, провести пальцями по цій неголеності й погладити таке до біса ідеальне обличчя, яке сниться мені в кошмарах, але не так... Не коли він робить із мене дурепу, а я продовжую думати про нього... Реально, як остання дурепа...

- Гей, так не че... чесно - гикнувши, п'яно вигукнув хтось позаду, - Мова йшла про п... по... поцілунок! Не зараховується!

- Ну чому ж? Я поцілувала його, - відповіла я, продовжуючи дивитися в чорні вири. Здавалося, він навіть не збентежений, що я зробила все саме так. Іскри в очах горіли яскравіше, ніж раніше, а губи раз у раз погрожували розтягнутися в широченній усмішці. От що він за людина? Я ж відплатила йому тією ж монетою, думала, буде рвати й метати, а він стоїть і либиться.

- Цілувати треба в г... губи, дитинко! - продовжив наполягати той самий голос, власника якого я навіть не бачила.

- У губи цілують тоді, коли цього хочуть обидва, і явно не через програш. А я обіцяла поцілувати, і зробила це. - Не спромігшись більше слухати незадоволених, я взяла Елю за руку і швидко повела подалі від Андреса. Поруч із ним більше перебувати не було сил, уся моя енергія йде на спроби зберегти самоконтроль, і потім я почуваюся страшенно втомленою від того, що намагаюся весь час перебувати в стані якоїсь боєготовності.

- Слухай, а шкода, що він не програв! - засмутилася Еля, коли ми дісталися до лавки і, плюхнувшись на неї, почали дивитися на п'яних танцюючих бабусь. - Я б краще на нього подивилася, ніж на це! - тицьнувши пальцем у парочку посередині танцполу, Еля закотила очі.