Читати книгу - "Не кохай мене , Ольга Джокер"

***
Дзвонить, звичайно, Ярослав.

Яр, Ярік.

Телефон наполегливо вібрує в руці, долоні пітніють. Я розумію, що треба відійти в тихіше місце, але для цього доведеться попросити встати і Назара, і Артема, і Женьку. Маса незручностей заради мене однієї.

Через те, що я не даю сильного навантаження на хвору ногу, підйом займе мінімум декілька хвилин. Нескінченних хвилин. Усі на мене коситимуться. Напевно, Сергій Іванович не встиг розповісти своїм колегам, хто я така і звідки ми один одного знаємо. Щойно я встану з місця, як вони зрозуміють. Здогадаються. Я хочу почуватися повноцінною, тому мені доводиться відповісти на дзвінок, прикривши долонею мікрофон і втиснувши динамік у вухо.

- Алло.

- Сонь, в «Оліо» величезна черга, тож сьогодні обійдешся без сирної. Я мотнуся в іншу піцерію, там уже готове замовлення.

- Е-е...

- Можеш поки що обирати фільм, я цілком покладаюся на твій смак.

Серце стискається. Адже ми тільки налагодили спілкування. Це було непросто з огляду на те, що наш шлюб вимушений. Але ми намагалися. Вдвох намагалися прийти до теплих та комфортних стосунків. З голосу Яра поступово зник наказний тон. Він став трохи м'якшим і зрозумілішим. Боже мій. Ярік, Ярічок. Чому я прокололася саме сьогодні? Чому ти не затримався?

- Я… не вдома, — випалюю в трубку. — Вибач, зовсім забула попередити!

На іншому кінці дроту запановує напружене мовчання, яке натягує мої нерви до межі, а з наступним гучним реготом нашої компанії, я мрію провалитися крізь землю.

- Де ти? – нарешті цікавиться Яр.

- У "Парусі". Ми тут компанією сидимо, — чомусь виправдовуюся я. – Якщо хочеш… то можеш під'їхати.

Ніхто з присутніх за столом не помічає, що розмовляю. Сергій вимовляє жарт про те, що патологоанатом Артем добре знається на людях. Дівчата вибухають гучним сміхом.

Потім він обертається в мою сторону і, весело підморгнувши, пропонує повторити коктейль. Я негативно хитаю головою і на секунду забираю телефон від вуха. Секунди йдуть, а значить, телефонна розмова не закінчена.

- Ти мене чуєш, Яр? - обережно питаю.

- Чую, - відповідає Жаров зі сталевими нотками в голосі. — Скоро під'їду.

Усередині все обривається, коли він скидає дзвінок. Інтуїтивно я відчуваю, що його приїзд нічим добрим не закінчиться, тому мене заздалегідь трусить.

Наша компанія продовжує веселитися. Одні за іншою звучать медичні історії, які за інших, більш сприятливих умов, я б із задоволенням послухала. Просто зараз я все зіпсувала. Все, що вийшло у нас із Яром за пару тижнів спільного проживання.

Він з'являється у клубі через двадцять хвилин. Здається, ніби музику зараз ставлять на паузу, а голоси сотень відпочиваючих миттєво вщухають. Але це лише ілюзія. Для решти тусовка в самому розпалі.

До Жарова підходить хтось із чоловіків, вітається. Він чемно усміхається і проходить далі впевненою ходою. Якась дівчина в помаранчевому неоновому костюмі ласкаво торкається його плеча, за що удостоюється короткого кивка. Цікаво, скільки в нього таких, як вона?

По клацанню мій настрій різко змінюється. З зашуганого крихітного звіря я перетворююся на розлютовану хижачку. Чому Яру можна, а мені ні? Навіщо він ставить мене в позицію того, хто провинився?

Женька напружується, а я навпроти розправляю плечі. Я не роблю нічого поганого!

Сергій міцно тисне руку Яру та запрошує його до нас за стіл. Мені здається, що коли реабілітолог вимовляє ці слова, я чую, як скрипить щелепа у Жарова. Моторошна ситуація, я не хотіла, щоб так вийшло!

Мій чоловік сідає навпроти і кидає на мене короткий нищівний погляд. Я гордо скидаю підборіддя. Смішно, звичайно. А Яр покликав би мене туди, де затримується вечорами? Чи це тільки я така дурепа?

Жаров бачить, як мене галантно доглядають чоловіки. Як фліртують та наполягають на випивці. Можливо, зі сторони може здатися, що нас просто знімають, але це не так.

Ярослав не п'є. На рівних базікає з рештою і при цьому не робить жодної спроби зі мною заговорити. Наче мене тут немає. Наче він перевіряє мою витримку.

Звучить популярний трек від Громова, тому Анька, Ніка, Назар та Сергій йдуть на танцпол. Нас залишається троє, якщо не брати до уваги Жарова. Жека побоюється залишати мене одну за що я їй дуже вдячна.

- Класні у них коктейлі, — киває у бік бару Артем, відкинувшись на спинку дивана і ніби ненароком зачіпаючи моє плече.

Ярослав усміхається і спокійно за нами спостерігає. Здається, ще трохи і він поплескає в долоні, вимагаючи більше хліба та видовищ.

- Так, чудові, — погоджуюсь із патологоанатомом. — Мій найулюбленіший — Лонг Айленд. Жаль, що в барі закінчився сухий джин для приготування.

- У мене вдома є, — підморгує Артем.

Я облизую пересохлі губи і нервово ковтаю. Ось будь ласка. Я ж хотіла... Все відбувається так, як і до травми. Мене намагаються відкрито клеїти. Найпопулярніша дівчинка Соня у ділі.

- Як щодо потанцювати? - пропонує патологоанатом. — Пам'ятаю, ти казала, що любиш Громова.