Читати книгу - "Зцілений тобою, Тетяна Котило"

– Що ж ти робиш зі мною? – чула над собою томливий голос Мира, що з кожним днем втрачав над собою контроль. 

Після смерті Ніки перетворився на бездушне створіння, що не милував нікого. Втім, з появою мишеняти в ньому почало щось змінюватись. Тіло й розум відмовлялись слухати й діяли всупереч встановленим установкам. Відчував, що дівча намагається зазирнути йому в душу, не здогадуючись чим це може загрожувати їй. Він зітре її з лиця землі, бо не здатний на інше. Монстр в людській подобі, якого думає зможе приручити.

Досягнувши цілі, поквапився збиратись. Все в ньому лютувало, кричало зсередини, що потрібно зупинитись доки не пізно. Він рвучко стягнув з крісла піджак, ледь не розірвавши на ньому міцну тканину. 

– Після сесії раджу підшукати собі роботу. – кинув, мов собаці кістку.

– Ти проганяєш мене? – занепокоїлась не через втрату житла чи забезпеченого життя, а через страх втратити його.

–  Поки – ні, втім, ти повинна бути готовою до будь-яких змін і поворотів долі. Тому – дій. Чим швидше, тим краще для тебе.

Мир залишив Мар’яну наодинці з роздумами, а сам помчав у справах. Зараз йому могла допомогти забутись тільки робота. Завжди багато працював, ледь не віддаючи усього себе. А хіба могло бути інакше, коли батько та ще й хрещений, були прикладом рішучості та самовпевненості. Чоловік не вимагав, а змушував сина до дій, доки той сам не повірив у власні сили. Заклав правильні навички необхідні для ведення бізнесу, підкував характер, зміцнив дух, втім, не навчив не менш важливого: доброзичливості, співчуття. Передав у спадок власну беземоційність, бо завжди був холодним стосовно сина та дружини.

Любомир зникнув на довгих два місяці, що здались Мар’яні вічністю. Лиш зрідка присилав до неї Макара, аби переконатись, що все гаразд. Той, як виявилось, нічого не розповідав Любомирові, він сам дізнався, про те, що Мар’яна допитувалась про Ніку, адже не потрібно було бути експертом, щоб здогадатись, що дівча попри попередження спробує залізти в його минуле. Збрехав, бо ж грав. Промацував ґрунт. У такий спосіб виховував в ній витримку та самовладання в той час, коли почав втрачати контроль над власними діями.