Читати книгу - "Ти мене (не) підкориш. Книга перша, Єва Басіста"

- Ще десь пів години, - дає відповідь, і тут із протилежного боку виплигує величезна річка. Вона звивається майже до самої дороги, тягнеться десь кілометр, і знову повертає у сторону, ховаючись серед лісу.

- Маргарито, прошу тебе не впадати у крайнощі, - продовжує Герман, якого я ну зовсім зараз не бажаю слухати. - А тим паче не оголошувати голодування.

- Я нічого не оголошувала.

- Марина сказала, що ти зранку нічого не їла.

- А вона за мною слідкує? - злісно запитую у Германа.

- Трішки.

- Ясно, - стискаю губи. - А не простіше камери відеонагляду всюди понатикувати? Так будеш все знати, що я роблю! - спалахую.

- Не кричи, - спокійно відповідає. - Я поки ще не глухий. Мені просто не подобається твоя така поведінка. Ти тільки себе заганяєш.

Насуплююся та відвертаюся, складаючи руки на грудях.

- Маргарито, ти мене чуєш?

- Чую, - буркаю.

- І що мені скажеш?

- Нічого.

- Ясно. Не буду тебе чіпати.

Не бреше - не чіпає словами. Їдемо, мов рибки, до його батьків. Вони також живуть у розкішному будинку, який розташований на значно більшій території.

Коли виходжу з авто, то з цікавості роздивляюся його, але моя вся увага перемикається з нього на до болю знайомий позашляховик, а коли погляд біжить далі… Натикаюся на свого батька, який розмовляє з невідомим мені чоловіком.

Страх моментально сковує рухи. Я боюся свого тата, мов чорт свяченої води. І це відчуття підсилюється до неможливості, коли він повертає голову до мене та пропалює недобрим поглядом.

Почуваюся маленькою дівчинкою, яка зробила погану дію, та має отримати суворе покарання. І воно буде. Позирк батька каже, що я без нього не залишуся.