Читати книгу - "Іліада. Одіссея"

302] Саме тоді й покривало внесла Теано уродлива,

303] І, на коліна поклавши його пишнокосій Афіні,

304] Так говорила, благаючи доньку великого Зевса:

305] «Владна Афіно, захиснице міста, в богинях пресвітла,

306] Списа зламай Діомедові й так учини, щоб і сам він

307] Гримнув об землю лицем біля самої Скейської брами.

308] Ялівок ми у пожертву тобі принесемо дванадцять,

309] Назимків, в ярмах не звиклих ходити, якщо свою ласку

310] Виявиш місту, й троянським жінкам, і малим немовляткам».

311] Так помолилась вона, та на це не зважала Афіна.

312] Так вони в храмі молилися доньці великого Зевса.

313] Гектор тим часом досяг Александрових гарних покоїв,

314] Що збудував собі той з допомогою теслів найкращих

315] Між теслярами у буйнородючій країні троянській.

316] Побудували йому спочивальню, господу й подвір'я

317] Поряд з домами Пріама і Гектора в верхньому місті.

318] Зевсові любий ввійшов туди Гектор, тримав у руці він

319] Спис в одинадцять ліктів завдовжки, й блищало на ньому

320] Мідяне вістря, й навкруг золоте обіймало окільце.

321] У спочивальні знайшов його, той оглядав свою зброю,

322] Гарно обладнану, - щит,'і панцир, і луки дугасті.

323] Там між служебних жінок і Єлена аргівська сиділа

324] І призначала челядницям різні роботи добірні.

325] Глянувши, Гектор жорсткими почав докоряти словами:

326] «О божевільний! Не гоже цей гнів тобі в серці носити.

327] Гинуть народи в бою біля мурів високого міста.

328] Тож задля тебе навкруг Іліона оця запалала

329] Звада воєнна. І сам би, напевно, ти іншого лаяв,

330] Тільки б побачив, що бою жахливого він уникає.

331] Отже, вставай, поки згубним вогнем не охоплено місто».

332] Відповідаючи, мовив йому Александр боговидий:

333] «Гекторе, слушно ти лаяв мене, справедливо ти лаяв;

334] Тим-то тобі відповім, а ти вислухай тільки уважно.

335] Не через гнів на троян, не тому, що відомсти бажаю,

336] Дома сиджу я: хотів лише смутку своєму віддатись.

337] Але дружина мене намовила лагідним словом

338] В бій вирушати. Мені ж і самому здається, що справді

339] Так буде краще. Мінлива-бо є до мужів перемога.

340] Тож почекай мене, поки надіну Ареєву зброю,

341] Або іди, а я вслід і тебе дожену незабаром».

342] Не відповів, проте, Гектор на це йому шоломосяйний.

343] Словом ласкавим звернулась до нього тим часом Єлена:

344] «Діверю мій, препоганої суки й причинниці лиха!

345] Хай тої днини, коли мене мати на світ породила,

346] Бурі порив підхопив мене люто й заніс би далеко

347] В гори чи кинув би в хвилі ревучі бурхливого моря,

348] Й хвилі покрили б мене перед тим, як усе оте сталось!

349] А як наслали уже на нас оце лихо богове,

350] Хай би дружиною я хоробрішому мужеві стала,

351] Що відчував би хоч сором ганьби і людського докору.

352] Цей же й тепер легкодумний, та, мабуть, таким і надалі

353] Вже залишиться, - поплатиться ще він за це, я гадаю.

354] Та заходь же до мене, у крісло сідай відпочити,

355] Діверю мій, що найбільш облягли твоє серце турботи

356] Через ту сучу провину мою та вину Александра.

357] Зевс-бо обом сумовиту нам визначив долю й надалі

358] Бути в неславі в усіх прийдешніх людських поколіннях».

359] В відповідь Гектор великий сказав тоді шоломосяйний:

360] «Сісти мене не проси, хоч яка ти ласкава - не впросиш.

361] В бій мене серце моє пориває, щоб швидше троянам

362] Допомогти: занадто-бо там їм без мене сутужно.

363] Отже, його спонукай, та й сам він нехай поспішає,

364] Щоб наздогнати мене, поки я ще із міста не вийшов.

365] Я ж тим часом додому піду, до родини своєї,

366] Любу дружину побачити хочу й маленького сина.

367] Бо невідомо, чи знову до них я іще повернуся,

368] Чи віддадуть на поталу боги мене в руки ахеїв».

369] Так відповівши їй, Гектор пішов собі шоломосяйний.

370] І незабаром дійшов до свого він затишного дому,

371] Білораменної ж він не застав Андромахи в покоях,

372] З любим дитям на руках та служницею, вбраною гарно,

373] Вийшла на вежу і там сумувала, ридаючи гірко.

374] Гектор тоді, не знайшовши жони непорочної дома,

375] Став на порозі оселі і так до служебниць промовив:

376] «Слухайте пильно, служебниці, й щиру скажіть мені правду.

377] Де це дружина, де білораменна моя Андромаха?

378] Чи до ятрівок пішла та зовиць, причепурених гарно, -

379] Чи до Афіни у храм, де гуртом усі інші троянки

380] Пишноволосі в страшної богині благають пощади».

381] Відповідаючи, ключниця мовить йому домовита:

382] «Ти зажадав од нас, Гекторе, щиру сказать тобі правду, -

383] Не до ятрівок і не до зовиць, причепурених гарно,

384] Не до Афіни пішла вона в храм, де інші троянки

385] Пишноволосі в страшної богині благають пощади;

386] До іліонської вежі великої вийшла, почувши,

387] Що піддаються трояни й міцнішає сила ахеїв.

388] Тим-то до муру міського чимдужче вона поспішила,

389] Мов божевільна. Й дитину услід понесла годівниця».

390] Так вона мовила. Швидко із дому пішов тоді Гектор

391] Тою ж дорогою вниз по брукованих вулицях Трої.

392] І, перейшовши велике, красиво збудоване місто,

393] Скейських воріт він дістався, щоб вийти крізь них на рівнину.

394] Вибігла звідти назустріч дружина його Андромаха,

395] Посагом славна дочка Етіона, великого духом.

396] Жив Етіон під Плаком - горою, укритою лісом,

397] В Фівах плакійських, і владарем був кілікійського люду.

398] Донька його за Гектора мідянозбройного вийшла.

399] Стріла вона чоловіка. За нею ішла годівниця

400] З милим при грудях дитям, ще зовсім малим немовлятком,

401] Гектора сином коханим, гарненьким, мов зіронька ясна.

402] Гектор Скамандрієм звав свого сина малого, всі інші -

403] Астіанактом: єдиним-бо Трої був захистом Гектор.

404] Мовчки всміхнувся, малого синочка побачивши, батько,

405] А Андромаха підбігла до нього, роняючи сльози,

406] Руку схопила, назвавши на ймення, і так промовляла:

407] «О божевільний! Завзяття загубить тебе! Не жалієш

408] Ти ні дитяти свого, ні мене безталанної, - скоро

409] Стану вдовою я, скоро зженуть тебе з світу ахеї,

410] Разом напавши; отож, якщо тебе втратити маю,

411] Краще зійти мені в землю, ніякої більше не буде

412] Втіхи мені у житті, коли ти осягнеш свою долю.