Читати книгу - "Чотири танкісти і пес – 3"

Віхура знов виліз на башту й базікав:

– У мирний час без дружини не обійдешся. Після війни виберу собі дівчину, але про фах заздалегідь треба подумати. Звичайно, найлегше придбати трофейний автомобіль і так само крутити баранку, але це вже мені трохи остогидло.

Ліс дедалі рідшав, і незабаром Кос побачив панораму великого міста. Над містом шаленіла пожежа, слався дим. Над цим димом кружляли зграї бомбардувальників, без упину скидаючи бомби, що поблискували в сонячному промінні.

Під самим лісом стояло кілька покинутих, похмурих будівель з червоної цегли із зірваними дахами і купка невеличких незграбних будиночків, а далі – перемолота бомбами земля, якісь розбиті снарядами фабричні споруди.

Ніде ні руху, людини. Але це вже був Берлін, тож неможливо, щоб тут було так порожньо, як у лісі.

– Всім залишатися на місцях,- наказав Кос, а сам, вихилившись з танка, розглядався довкола.

Крім свисту важких снарядів, що пролітали вгорі, чути було спереду, з боків і навіть ззаду сильну гвинті-вочну стрілянину. Враз не далі ніж триста метрів попереду люто затріщали черги. Янек побачив: мотоцикли розвідників, що вирвалися раптом уперед, повернули в в напрямі пострілів, які гриміли з-за фабричного муру. Стріляючи з кулеметів, мотоциклісти блискавично наближалися до ворожої піхоти, що засіла у фабричних руїнах.

– На допомогу нашим, уперед!- крикнув Кос, закриваючи люка, і прикипів до перископа. Побачив фрагмент бою, потім танк кинуло в якусь воронку, і видимість зникла. Мотоциклісти тим часом уже вибивали ворога з руїн гранатами. Густлікові вдалося наздогнати кулеметними чергами двох фашистів, які нишком тікали поміж руїн, і на цьому битва так само раптово скінчилася, як і почалася.

Навперейми, пригнувшись, вибіг Лажевський, показав місце, захищене руїнами, бо танк став немовби в окопі.

– Не відкривай горішнього люка!-вигукнув підпрапорщик, почувши, як здригнулася залізна плита на башті, і постукав прикладом у броню.

Брязнув замок, відкрився долішній люк, у ньому, біля розпаленого їздою Григорія, з'явився Кос. Збоку просовував цікаву морду Шарик.

– На горищах можуть сидіти їхні снайпери.

– Окрім того лейтенанта, який хотів нас роззброїти, ані сліду фронту,- вголос міркував Янек,- і раптом…

– У місті гірше, ніж у лісі.

– Як твої?

– Одного тільки дряпонуло.

Підпрапорщик показав на солдата, який скинув гімнастерку й допомагав перев'язувати власне плече, притримуючи зубами кінчики бинта.

– Мої мотоциклісти навально кинулися на ворога, ви допомогли – тому й обійшлося без втрат,- трохи помовчавши, додав Лажевський.

– Засідка?

– Мабуть, ні. Просто випадкова зустріч. Що будемо робити?

– Пошукаємо артилеристів. Вони десь недалеко і, певно, трохи лівіше.

– Гаразд. Тільки тепер будьмо обережніші.

Янек кивнув головою, але в цю мить за кілометр попереду різко спалахнула стрілянина: автоматні черги та вибухи снарядів зливалися в суцільний гуркіт, а на цьому тлі через якихось десять секунд гримотіла крупно-каліберна гармата.

– Може, польська?

Кос вислизнув із танка, і вони вдвох із Лажевський розхитаними протипожежними сходами, що ледве держалися стіни, вибігли на балкон, який чудом уцілів на другому поверсі.

– Нам в іншому напрямі,- не дуже впевнено сказав сержант.

– Пакет треба вручити,- докинув підпрапорщик.

Розглянувся, немов шукаючи когось третього, і з жалем подумав – нема з ким порадитись. Якби не ота могила під вербами біля Вейгерова…

– Може, підскочимо на допомогу?- запропонував, перечачи своїм недавнім словам.

– Ясно,- тамуючи смішок, кивнув Данило. Збігли вниз, стукаючи чобітьми по залізних сходах.

– Скидається на гаубицю!- устиг ще крикнути Кос, залазячи в танк.- Може, справді наші артилеристи? – додав, підключаючи шоломофон до рації, але підпрапорщик уже його не чув.

Від вулиці залишилися тільки два будинки, що стояли один навпроти одного, з'єднані руїнами й барикадою. У проломі барикади стояла 122-міліметрова гаубиця і вела швидкий вогонь прямою наводкою. Передпіллям повзли три ворожі танки й два транспортери, б'ючи з усіх стволів. Снаряди дзьобали стіни будинків, по барикаді стрибали чорно-червоні клубки вибухів.

Трохи позаду під стіною стояв обгорілий ваговоз і пошкоджена снарядом агітмашина з гучномовцем над кабіною. У рідкі моменти тиші між пострілами й вибухами з гучномовця чути було уривки повільного танго:

І знов заквітли квіти,

І… ов їх дух розлитий,

І знов Вар… ава жде,

І знов нам чари шле.

Навколо будинків ставало щораз темніше від диму й пилюки, щораз ближче вили мотори машин. Стрункий сержант, втиснувшись поміж уламками бетону й стіною будинку, дах якого вже зайнявся, кричав хрипким голосом:

– Готуйсь! У правий. Наводь нижче. Вогонь! Один танк уже горів, але транспортери вповзли за руїни і висипали піхоту. Німці, щось вигукуючи, кинулися вперед.

– Осколочним по піхоті! – кричав сержант. Обличчя його було чорне від поту, диму й пилюки.

Стиснувши зуби, він застрочив з автомата по ворожій піхоті, щоразу оглядаючись, назад, бо знав уже – не втримає цієї позиції. Гімнастерка, яка звисала на вузьких плечах, чимдалі темнішала від поту.

Саме в цю мить між будинки в'їхали три мотоцикли. Мотоциклісти відразу зникли серед руїн, і за кілька секунд звідти полетіли гранати, заграли автомати й кулемети, кидаючи град куль в обличчя ворожої піхоти.

Сержант, зрадівши з несподіваної підтримки, оглянувся ще раз і заціпенів з жаху – з-поміж хмари диму та пилюки виринув танк і на повному ходу помчав просто на гармату.

– А бодай тебе!…

Сержант метнувся навперейми сталевому велетню, стріляючи з автомата, немовби це могло його затримати.

Артилеристи теж стривожились, розбіглись по боках, щоб не потрапити під гусениці; проте танк повернув під лівий будинок, де барикада була не така висока, загальмував і, опустивши гармату, відкрив по німцях вогонь.

– Наш! – артилеристи повернули на свої місця, і гаубиця знову загриміла.

Сильний вогонь затримав наступ ворога й змусив його до втечі. Стрілянина вщухла, дим повільно розсіявся. Останні промені призахідного сонця змішувалися з блиском пожежі на даху правого будинку. На передпіллі, мов смолоскипи, горіли два розбиті танки й транспортер.

Кос підійшов до сержанта й привітався.

– Саме вчасно, – радів сержант, розмазуючи рукавом пилюку й піт на обличчі.

– З гаубичної бригади?

– Ні, з агітаційної. Сержант-підпрапорщик Стасько.

– Лажевський, – підійшов збоку Данило й похвалив: – Міцна оборона.

– Міцна, – кивнув сержант і додав: – Інакше не можна. Агітмашина й тягач розбиті, не було на чому тікати.

Підійшов Черешняк, уважно слухав, хитав головою.

– Гаубиця та – агітмашина, – сказав Кос і докинув насмішкувато: – Хто ж кого підтримував?

– Сідайте, розкажу. Курите? – запитав Стасько, витягаючи з кишені кілька книжок, а вже потім цигарки.

– Батько казав, щоб я кинув, – мовив Кос.

– Дякую. – Лажевський взяв цигарку, розстебнув комбінезона й сів на ящик. – Бібліотечку