Читати книгу - "Мер сидить на смерті"

— Чого ти мечешся, чудо природи? Що шукаєш, кажи? реготнув Безрукий.

— Олівця! У вас якесь знаряддя писання і кусник паперу є? — горів з нетерплячки вундеркінд.

— На холодильнику, — підказала «навіть не шедевр, а неземне чудо» Марі.

Ганнуся з кімнати своєю чистісінькою душею відчула дивовижний потік енергії і щось ангельською мовою пояснювала заземленим дорослим. Марі побігла її знову присипляти, хоча цікавість, яку думку можуть вивергнути мізки Бориса Мудрагеля, брала гору. Маля спати не хотіло, але не плакало, ділилося чимось сокровенним, допомагаючи собі рученятами, а тому її турботлива матуся, як мишка, тихо повернулася на кухню. У передбаченні сенсації...

Борис дрібними цифрами списав уже піваркуша. Додавав прості числа, як першокласник, і як сувора вчителька — їх закреслював. Лев сидів на тумбі напрочуд спокійно, попивав прямо з пляшки мінералку. Коли зайшла Марі, налив собі в горня. Дружина не могла збагнути, що пити з «горла» смачніше, вона вимагала своє: так некультурно, невиховано, негігієнічно... Боже, які ці лікарі зануди, просто жах!.. Добре, що хоч вдома не ходять у білих халатах. Безрукий був переконаний, що Марі в білому халаті він би боявся. А так, нормальну, сімейну — обожнює. Кохає до безтями!..

Марі, звичайно, зауважила грішок Лева. Але нічого не сказала. Лише скоса глипнула. Бо увага була прикута до чуда природи з ботанічного саду, який, наслідуючи вже визнаного генія, вигукнув:

— Еврика!

Безрукий завовтузився на тумбі.

— Слухай, Піфагоре, для якого «Бог — це число чисел», не гоже обкрадати Архімеда!.. «Еврика!» — це його дитя. Дотримуйся авторських прав!.. Ти ж не простий, обділений видивами землянин, тож розумієш, що тебе може знайти привид Архімеда і зажадати плати за грішок. Так?

— Леве, ти не міг би без своїх дотепів, будь ласка, — попросила Марі. — Краще злізь з тумби, бо ти її розвалиш. І ще одне: більше не пий з горлечка пляшки. Гаразд?

— «Початок є половина всього», — почав захмелілий від чисел вундеркінд з відомого вислову Піфагора. Безрукий підійшов і подав йому горня мінералки. Борис видудлив воду одним духом. — Я...

— Знаємо: яскравий представник ботанічного саду України! — вирішив допомогти Борисові Лев.

— Ні. Я, друзі, вами захоплююсь. Я недарма повторив Піфагора, що початок є половина всього. Бо без вашого Арея, Леве Львовичу, і без підказок Марі нічого б не вийшло. А так...

— Борисе, не муч... — заблагала Марі.

— Як юне дарування природи вміє себе подати, диву даюся... От так би перед тією дівчинкою з птахами примовляв... — іронізував Безрукий.

— Гаразд, слухайте! — зареготав Борис на манер Лева. У нього вийшло. — Марі підкинула ідею з додаванням чисел. І я збагнув... Дивіться... — Борис написав: «06.05.2015». — Відомо, що за день? — Марі з Левом закивали. Юнак продовжував писати: «0+6+0+5+2+0+1+5». — Скільки буде? — звів брови.

Безрукий заворушив губами, рахуючи.

— Дев'ятнадцять, — сказав він.

— Правильно. Ви ще й математик ого-го, Леве Львовичу! — похвалив вундеркінд. І намалював ширше, ніж довше «1 9». Потім поставив між одиницею і дев'яткою «+». — А тепер?

— Десять.

— А тепер? — вивів «1+0».

— Один.

— Ось і маємо, шановне панство, відповідь на «коли зберуться всі часи в один», — виснував Борис Мудрагель.

— Так просто? — здивувалася Марі.

Борис авторитетно пояснив:

— Просто — коли знайдено початок. Інакше нічого не вийде. Без ниточки не буде клубочка.

Безрукий, як не дивно, втримався від шпильчастого дотепу. Його потягнуло на серйозну лірику:

— Поет казав: «з журбою радість обнялась». А я ще додав би: «безумство правду перестріло»... Бо схоже, що мій юний друг знайшов першого ключика до тексту. Елементарного, як мудрість Василя Симоненка: «Найскладніша людина проста». — Вундеркінд якось смішно зіщулився. — Я серйозно хвалю тебе, Борисе. Повір, не жартую. Молодець! Відчуваю нутром: коли щось станеться у Львові — це буде 6 травня 2015 року. В Юріїв день!

Марі не випромінювала стільки оптимізму.

— Але ж п'яте червня теж видасть одиничку? — недовірливо мовила вона і під Борисовим «06.05.2015» вивела «05.06.2015».

— Буде. Я знаю, — відповів юнак. — Проте всі дороги збираються не лише в одиницю, вони всі ведуть до Юрія Змієборця. Від Арея, через нашого мера, до святого великомученика...

— Малий має рацію, Марі, — підтримав Мудрагеля Безрукий. — Я йому вірю. Так що залишається тиждень часу, і...

— Лев! — вигукнув щасливий від похвали Борис. — Усі на пошуки кам'яного лева!..

І раптом у піджаку Безрукого, якого він недбало кинув на крісло, затряслася і запікала кишеня. Німота на мить окупувала кухню. Потім Лев підстрибнув, як м'ячик, і полетів до кишені.

— Що там? — запитала Марі.

— Нагадування. Завтра у змії Стійкої день народження.

— Чому ти