Читати книгу - "Жертва забутого майстра"

Ну от. Ось звідки те «чрево жертви», яке так доймало Мішеля. Я подякувала Стьопі й дала йому з собою два бутерброда із сирокопченою ковбасою. Він пішов, а я багато разів перечитувала ці рядки й починала розуміти, чому вони так заворожили Мішеля. І навіть стали якщо не єдиним, то вагомим чинником його таємного бажання. Настільки таємного, що він і сформулювати його не міг жінці, яку найняв для того, щоб вона йому його справдила. А жінці Бог не дав мефістофелевої гостроти, отже, вгадати це бажання вона не могла.

Жахливий період ранньої зими поступово минувся, і листопад того року став теплим і сонячним, мало не як золота осінь. Мені поступово ставало легше, почуття тривоги за Мішеля й почуття вини за втрачений трактат Пінзеля стали мучити мене менше — я все-таки перераховую ці чинники саме в такому порядку.

Мені треба було з кимось поділитися своїм вантажем, і я зважилася ще раз потурбувати Дарину Костюк. Вона не забула мене й охоче погодилась на зустріч зі мною. Я взяла з собою переклад вірша «Католики, вірмени, іудеї...», взяла малюнок Мішеля та чорну демонічну фігурку, взяла з собою всі матеріальні артефакти, які лишилися в мене від моїх недавніх пригод.

Я розповідаю пані Дарині основне про наші львівські мандри в пошуках трактату, писаного Пінзелем[16]. Звичайно ж, я обминаю той факт, що ми стали коханцями, хоча мого зворушливого ставлення до хлопця не приховати. Я переповідаю їй не все, хоча слухає пані Дарина дуже уважно, та розповідати про все було б задовго. Але не забуваю про нашу зустріч із Миколою Браницьким. Дарина Костюк вірить, що я абсолютно щиро хотіла зберегти трактат, але не зуміла втримати його у своїх руках, і мене тішить її віра.

— Ми поки не скажемо Миколі Богдановичу про те, що ви тримали в руках трактат Пінзеля. Він звик до авантюрних пошуків і ймовірних втрат, але про цю вашу пригоду ми йому поки не розповідатимемо. Можливо, ще з’явиться нагода вийти на зв’язок із вашим Мішелем.

— Але як? У мене нема його координат.

— Будемо сподіватись на долю! Доля допомогла вам розшукати трактат Пінзеля «у чреві жертви», причому в абсолютно неймовірний спосіб. Вона ж допоможе повернути його в Україну. Адже писався він на нашій землі. І саме тут було створено те, що лишилося після Пінзеля.

Мене дивує, що Дарина Костюк виявляє себе такою прихильницею містичних ідей. На мою думку, такими можуть бути митці, але не мистецтвознавці. Я кажу їй про це, вона сміється. Каже, що для розуміння мистецтва треба бути ще глибшим містиком, ніж для створення мистецьких виробів. Я даю їй малюнок Мішеля, й вона довго й зосереджено дивиться на нього.

— Так малюють у стані божевілля, — каже вона.

Я розповідаю їй, за яких обставин було його створено, але бачу, що вона не слухає. Я показую їй чорну фігурку. Вона робить мені знак помовчати, ці предмети викликають в неї якісь незбагненні асоціації, на яких вона хоче зосередитись. Потім вона просить в мене дозволу надати їй копії цих предметів. Я готова позичити їй і оригінали. Але