Читати книгу - "Захребетник"

Добрими чи лихими генії не були. Їх такими називали, залежно від характеру проявів, стабільних або випадкових. Той самий Добряга Сусун за давніх часів зажив слави не такого вже й доброго, а «півень-відбувайло», принесений генієві як офіра, не завжди був півнем…

Достеменно відомою в цьому разі вважалася тільки наявність ефекторів, інакше — «рукавичок». Потойбічний геній, коли входив у контакт із матеріальним світом, залишав тут ефемерну частину своєї присутності, концентруючи її в якихось предметах — своєрідну «руку» в «рукавичці». Кільце, ніж, капелюх, чорнильниця, нарешті, статуетка, як у випадку з Лисим Генієм — це полегшувало контакт і закріплювало за власником «рукавички» певні переваги.

Легко визначити, чи є стара лампа помешканням джина. Але з’ясувати, чи є старий капелюх ефектором генія — о, чарівники рвали пупа, намагаючись уловити хоч якусь еманацію! Зате специфічні властивості ефектора легко відкривалися перед обранцями, які зітнулися з незримою присутністю.

Іноді обранці тішилися зі своєї обраності.

Частіше — ні.

Висока Наука гарна тим, що обґрунтована теорією та підкріплена практикою. Трансформації мани, вербальні вібрації, принципи загального пасирування; демонологія, мантика, малефіціум — усе логічно, все доступно, все зрозуміло. Вивчай і користуйся, за належної дещиці таланту чи навіть без неї.

На жаль, у випадку з геніями нічого не діялося логічно та зрозуміло — хоч іноді й доступно. А головний жах полягав у тому, що контакт із генієм відбувався без витрати й перетворень мани, цього природного джерела чарівництва. Тому найкваліфікованіші маги пасували, досліджуючи феномен конгеніальності.

Чи може бондар вивчати коан мудреця Ші: «Що зберігати в бочці без дошок і обручів?» — вивчати він може, але чи буде задоволений винороб, якщо бондар запропонує йому купити таку бочку?

Чи можуть сліпі обмацувати слона? — так, поки слонові це не набридне.

Чи можливо…

Так.

А користі?!

Три фон Коннектарій підійшов до справи з іншого боку. Розглянемо нашого, місцевого генія, казав він. От, приміром, приват-демонолог Матіас Кручек. За обіднім столом він упускає на підлогу виделку. Потім нахиляється та довго дивиться на неї, морщить лоба, чухає потилицю, а тоді біжить до кабінету записувати Сім Типових Постулатів, над таємницею яких тисяча чарівників сушила мізки сто років поспіль. Чи має виделка стосунок до відкриття? — ні, не має.

Однак, виделка спровокувала прорив.

Чому?

— А тому! — звичаєм відповідав Гарпагон Понурий.

— Ні, — виправляв друга Трифон, — тому що геній.

Проникає таємним поглядом крізь усі завіси. Є пуповиною сполучення судин. І чи можеш ти, високоповажний скептику, поручитися, що десь на мануальній вісі, в чужому світі, десятки забобонних панів не стрибали на одній ніжці, не співали якоїсь нісенітниці та не тягли себе за носа, вихваляючи генія Матяша Педанта, що відвів од їхнього селища тризубу, схожу на виделку блискавку?

Містика, братику, чомучок не любить.

Вона вимагає поваги.

— Іди ти к бісу, Трифоне! — уривав його Гарпагон. — Іди, кажу по-доброму!

— Спростовуй, коли можеш, — сміявся Трифон перед тим, як піти.

Сміявся не тільки Трифон. Багато хто сміявся — до появи Паленого Покляпця, нариву агресивної геніальності в пустелі між Баданденом і Сірим морем. Сам Фортунат Цвях через малий вік не застав цієї чуми — великий Нихін Сивочол поклав край Паленому Покляпцю, коли маленькому Фартику не виповнилося ще й десяти. Але Фортунат пам’ятав, як обличчя вчителя Гарпагона робилося попелясто-сірим, тільки-но той згадував про Покляпець.

Місце, де твої уявлення про світобудову зазнають краху, а гіпотези Трифона Коннектарія водять танок, узявшись за руки та регочучи на всю горлянку.

Місце, схоже на темний прикомірок, де сидить бука.

Місце, де мана нічого не важить.

Місце геніїв.

Яким чином Нихін Сивочол знищив злоякісний нарив, зосталося загадкою без відповіді. Як ціну він віддав власне життя. Вивчення руїн теж нічого не дало магам. Чверть століття руїни Покляпця тримали на карантині, длубалися в тамтешній аурі на дев’ять шарів углиб; потім карантин зняли. Дехто з ентузіастів провадив дослідження далі, але недовго — відсутність результатів остудила найпалкіших завзятців.

Щойно маги пішли, прийшли мародери. На жаль, коштовної здобичі не знаходилося — так собі, мотлох, що його можна було спихнути довірливим туристам на бульварі Джудж-ан-Маджудж.

Палений Покляпець, могильник великого Нихона, ледве животів, усіма забутий — руїна колись моторошної, містичної величі, пам’ятник безкорисливому подвигу. Поки одного разу, синьої ночі під жовтим місяцем, туди заблукала Вуча Естевен — пані зі шпагою.

Усьому, що сталося потім, немає жодних розумних пояснень?

Так.

Ну, то й що?

Побачивши шолудивого пса, стрибайте на одній ніжці…

— Якщо це геній, — сказав Фортунат Цвях, —